Нітхардт , Нітхарт (Nithardt, Nithart), або Нейтхардт, Нейтхарт (Neithardt, Neithart), близько 1505 названий Готхардт, Готхарт (Gothardt, Gothart), Матіс (близько 1470—75, Вюрцбург, Баварія, — 31.8.1528, Галле, Саксонія-Анхальт), німецький живописець епохи Відродження. З 17 ст помилково називався Грюневальд (Grünewald). Працював в Ашаффенбурге (Баварія), Франкфурті-на-Майне і Майнце (Гессен). У 1508—25 (або 1526) придворний живописець, художній радник, архітектор і фахівець-гідротехніка майнцських архієпископів і курфюрстів. У 1525—26 піддавався переслідуванням за співчуття Селянській війні 1524—26 і можлива участь в ній на стороні повсталих. Творчість Н. тісно пов'язано з ідеологією народних низів і містичною єрессю пізнього середньовіччя, яка напередодні Реформації в Германії наповнювалися антифеодальним бунтарським вмістом. Виконані страждання і болі образи Христа і підкреслено простонародні зображення святих пройняті духом протесту. Відповідність творчості Н. трагічній емоційній атмосфері епохи, його дія, що революціонізувала, досягалися схвильованою і експресивною мовою позднеготічеського мистецтва, розвиненого і збагаченого майстром стосовно нових умов часу, що ускладнилися. У центральних творах Н. — 9 частинах Ізенхеймського вівтаря (1512—15, Музей Унтерлінден, Кольмар, Франція) — повні спіритуалізму, трагічна напруга і безвихідного відчаю сцени пристрастей Христових («Розп'яття») змінялися картинами, пронизаними екстатичною радістю і тріумфуванням життя, пантеїстичним сприйняттям природи («Різдво»). Відверто містичний образ Христа, як би яскравого світла («Воскресіння»), що розчиняється в спаласі, поступається місцем образам внутрішньо просвітленим, гармонійним, пройнятим гуманістичним початком («Св. Себастьян»). Використання динамічної готичної лінії, потужних акордів кольору на темному фоні в одних частинах вівтаря і ніжних колірних переходів, м'якою, майже акварельної техніки — в інших, досягнуте кольором враження прориву в безконечну глибину простору відкрили нові можливості живопису. У подальших роботах Н. позначається дія мистецтва італійського Ренесансу, що виразилася в більшій ясності і монументальності форм («Штуппахськая мадонна», 1517—19, приходська церква, Штуппах; «Зустріч св. Еразма і Маврикія», близько 1518, Стара пінакотека, Мюнхен). У пізніх творах Н. знов звернувся до теми пристрастей Христових і до мови позднеготічеськой живопису («Таубербішофсхеймський вівтар», 1523—24, Кунстхалле, Карлсруе; «Оплакування Христа», 1524—25, приходська церква, Ашаффенбург). Збереглося невелике число малюнків Н., що служили переважно підготовчими штудіямі (Магдалина», що «кається, малюнок чорною крейдою, Збори О. Рейнхарта, Вінтертур). Вони відрізняються живописністю світлотіньової моделювання, м'якістю виконання, інколи граничною деталізацією, інколи невимушеною ескізною.
Літ.: Немілов А. Н., Грюневальд, М., 1972; Schmid Н.А., Die Gemälde und Zeichnungen von Matthias Grünewald, Bd 1—2, Strassburg, 1907—11; Zülch W. До., Grünewald. Der historische Grünewald..., Münch., 1938; Vogt A. M., Grünewald. Meister gegenklassischer Malerei, Z. — Stuttg., 1957; Scheja G., Der Isenheimer Altar des Mathias Grünewald, Köln, 1969; Ruhmer E., Grünewald. Zeichnungen, Koln, 1971.
