Несторіанство, течія в християнстві, що виникла у Візантії в 5 ст Засновник — Несторій, патріарх Константинополя в 428—31 [до цього був священиком в Антіохиі (Сирія)]. У Н., що зберігав елементи античного раціоналізму, предметом критики було містичне християнське поняття «Боголюдини». Згідно Несторію, діва Марія народила людину, яка згодом, здолавши людську слабкість, піднісся до сина божого (месії ) ; в Христу людське і божественне початки перебувають лише у відносному з'єднанні, ніколи повністю не зливаючись (тоді як ортодоксальне віровчення підкреслювало єдність людську і божественну). Соціальну опору Н. складали головним чином круги, що ще підтримували античні традиції. Особливо великий був вплив Несторія в Сирії. Основним противником Н. був александрійський єпископ Кирило що спирався на чернецтво і сільське населення Єгипту, Палестини, Малої Азії. На Ефесськом соборі 431 Н. було засуджено як єресь; Несторій відправлений до заслання. Несторіане бігли головним чином до Ірану (де конституювалася несторіанськая церква, що процвітала до середини 7 ст), до Середньої Азії, а потім до Китаю.
Несторіане є в Ірані, Іраку, Сирії, Індії (на Малабарськом бережу). З початку 20 ст, коли були опубліковані вигадування Несторія, раніше відомі лише у викладі його противників, в зап.(західний) богослів'ї з'явилася тенденція доводити, що віровчення Н. не відхиляється від ортодоксального.
