Неруда (Neruda) Пабло (псевдонім; справжнє ім'я і прізвище Нефталі Рікардо Рейсі Басуальто; Reyes Basualto) (12.7.1904, Парраль, — 23.9.1973, Сантьяго), чилійський поет, громадський діяч. Член компартії Чилі з 1945, член ЦК з 1958. Народився в сім'ї ж.-д.(железнодорожний) службовця. Вчився в університеті Сантьяго. Перша книга віршів — «Смеркове» (1923). У ліричній книзі «Двадцять віршів про любов і одна пісня відчаю» (1924), віршах 1925—35 («Місце проживання — земля», т. 1—2) прозвучали мотиви туги і самоти. У 1934—37 Н. — на дипломатичній роботі в Іспанії. Антифашистська боротьба іспанського народу, учасником якої став Н. у 1936—37, відкрила новий етап в його творчості: у книзі віршів «Іспанія в серці» (1937, русявий.(російський) пер.(переведення) 1939) Н. виступив як співець народу, що бореться, глашатай людської солідарності. У 1941—44 був чилійським консулом в Мексиці; тут в 1942—43 написав дві «Пісні любові Сталінграду». Обирався сенатором. За викриття реакційної політики президента Гонсалеса Відели піддавався переслідуванням. Знаходячись в підпіллі, в 1948 завершив «Загальний гімн» (опублікована 1950, русявий.(російський) пер.(переведення) 1954) — епопею про долі Латинської Америки. Новаторство цього твору — в могутній ліричній силі, своєрідності поетичної мови. У 1949—52 Н. жив в еміграції, здійснюючи поїздки по країнах Європи і Азії; брав участь в русі прибічників світу; член Усесвітньої Ради Міра (з 1950). Неодноразово бував в СРСР. Поетичний підсумок цих років — ліричний щоденник «Виноградники і вітри» (1954).
Зростаюча тяга поета до філософського осмислення дійсності відбилася в написаних в 1954—57 «Одах початковим речам» і книзі ліріко-гротеськовіх віршів «Естравагаріо» (1958). Про розширення поетичного світу Н. свідчать його збірки: «Плавання і повернення» (1959), «Сто сонетів про любові» (1960), «Камені Чилі» (1960), «Ритуальні пісні» (1961), «Кінець» (1969) світу, автобіографічна поема «Меморіал Чорного острова» (т. 1—5, 1964) і ін. Автор книги нарисів «Подорожі» (1955), есе, критичних і публіцистичних статей. Його «Пісня про подвиг» (1960) присвячена революційній Кубі. Останніми роками життя — активний прибічник сил Народної єдності. Поетика Н. глибоко своєрідна, його основні засоби — вільний неримований вірш, пружний ритм асоціативна образність. Мистецтво Н., що розвивалося в руслі соціалістичного реалізму, зробило значний вплив на поезію багатьох країн світу. Міжнародна премія Світу (1950), Міжнародна Ленінська премія «За зміцнення світу між народами» (1953), Нобелівська премія (1971).
Соч.: Obras completas, 2 ed., Ст Aires [1962]; Las piedras delcielo, B. Aires [1970]; Incitacion al nixonicidio в alanbaza de la revolucion chilena, Santiago 1973; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Ізбр. твори, т. 1—2, М., 1958; Плавання і повернення, М., 1964: Птиці Чилі, М., 1967; Чотири часи серця, М., 1968; Зірка і смерть Хоакина Мурьети, М., 1971; Ода друкарні, М., 1972.
Літ.: Осповат Л., Пабло Неруда, М., 1960; Пабло Неруда. Біобібліографічний покажчик, [сост. Л. А. Шур], М., 1960; Тейтельбойм Ст, Пабло Неруда, «Іноземна література», 1973 № 11; Вінок Неруді. Сб. віршів і спогадів. М., 1974; Aguirre М., Genio в figura de Pablo Neruda, Ст Aires [1964]; Rodriquez Monegal E., El viajero inmovil. Introduccion а Pablo Neruda, B. Aires, 1966.
