Неогумбольдтіанство, напрям в сучасному зарубіжному мовознавстві, висхідний до поглядів Ст Гумбольдта . Прибічники Н. вважають, що мова конституює уявлення індивідуума про зовнішній світ. Вважаючи мову проявом «національного духу», Н. прагне показати, що люди, що говорять на різних мовах, по-різному сприймають дійсність і діють в ній; т.ч. «картина світу» залежить від особливостей будови мови, яка визначає характер розумової діяльності людини. Ця точка зору пов'язана з ідеалістичними позитивістськими філософськими течіями. Основні напрями Н. представлені школою Л. Вайсгербера у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) і роботами американських учених, що розвивають так звану гіпотезу Сепіра, — Уорфа (див. Уорф Би.).
Літ.: Нове в лінгвістиці, ст 1, М., 1960; Гухман М. М., Лінгвістична теорія Л. Вайсгербера, в кн.: Питання теорії мови в сучасній зарубіжній лінгвістиці, М., 1961; Кацнельсон С. Д., Вміст слова, значення і позначення, М. — Л., 1965; Павлов Ст М., Філософські основи неогумбольдтіанського мовознавства, в збірці: Питання загального мовознавства, Л., 1967.
