Нейгауз Генріх Густавовіч [31.3(12.4) .1888, Елізаветград, нині Кіровоград, — 10.10.1964, Москва], радянський піаніст, педагог і музичний письменник, народний артист РРФСР (1956). Вчився в дитинстві у батька, піаніста-педагога Р. Ст Нейгауза, потім в Л. Годовського в Берліні і Відні в Школі вищої майстерності Академії музики і сценічних мистецтв (1912—1914). Брав уроки композиції в П. Ф. Юона (1906). На формування художніх смаків Н. надали вплив також брат матері — піаніст, педагог, диригент і композитор Ф. М. Блуменфельд і двоюрідний брат — польський композитор До. Шимановський. У 1915 Н. закінчив екстерном консерваторію Петрограду. Концертував з 9 років. У 1904, 1906 і 1909 гастролював в Германії і Італії. У 1922 дебютував в Москві, виступав в багатьох містах СРСР впродовж 40 років. Педагогічну діяльність почав в 1916. Викладав в Тбіліському музичному училищі (до 1918), в Київській (1918—22; з 1919 професор) і Московською (1922—64; у 1935—37 директор) консерваторіях. Н. був піаністом романтичного напряму, з яскравою художньою індивідуальністю. У репертуарі — головним чином твори Л. Бетховена, Р. Шумана, Ф. Шопена, Ф. Аркуша, І. Брамса, А. Н. Ськрябіна, С. С. Прокофьева. Виступав в ансамблях — із скрипалями П. Коханьським (у Києві), М. Би. Полякиним, Д. Ф. Ойстрахом і з квартетом ним. Бетховена. Н. створив всесвітньо відому піаністічеськую школу. Серед учнів: С. Т. Ріхтер, Е. Р. Гилельс, Я. І. Зак, С. Г. Нейгауз (син Н.), Ст Ст Крайнев, А. Б. Любімов. Написав ряд робіт про фортепіанне виконання. Нагороджений орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, а також медалями.
Соч.: Про мистецтво фортепіанної гри. Записки педагога, 2 видавництва, М., 1961.
Літ.: Дельсон Ст, Генріх Нейгауз, М., 1966; Рабіновіч Д., Генріх Густавовіч Нейгауз, в кн.: Портрети піаністів, 2 видавництва, М., 1970.
