Недоторканість депутата, в СРСР і ін. соціалістичних державах конституційний принцип, що гарантується законом. Депутати Верховної Ради СРСР, Верховних Рад союзних і автономних республік не можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності або піддані заходам адміністративного стягнення, що призначаються в судовому порядку, без згоди відповідної Верховної Ради (а в період між сесіями — без згоди його Президії). Депутат місцевої Ради на території відповідної Ради не може бути притягнений до тієї ж відповідальності і підданий тим же заходам стягнення без згоди відповідної Ради, а в період між сесіями — без згоди його виконкому.
В буржуазних державах депутат володіє недоторканістю протягом терміну своїх повноважень або лише під час сесій парламенту. Цей принцип включає привілей невідповідальності (передбачає свободу висловлювання думок, голосування на пленарних засіданнях палат і в парламентських комітетах і комісіях, поширення парламентських звітів і інших парламентських документів) і так званий парламентський імунітет, що означає, що депутат не може бути підданий кримінальному переслідуванню або арешту без санкції парламенту або відповідної палати, за винятком тих випадків, коли він затриманий на місці скоєння злочину.
Крім того, депутат парламенту зазвичай має особливий, привілейований правовий статус, який передбачає часткове вилучення депутата з сфери дії права (наприклад, із загальної цивільної юрисдикції) і наділ його деякими додатковими правами. Межі парламентської недоторканості регулюються конституціями, регламентами палат або конституційними звичаями, конституційною і парламентською практикою.
