Національні корпорації розвитку, спеціалізовані установи в країнах, що розвиваються, створені при безпосередній участі або фінансовій підтримці держави з метою довгострокового кредитування і фінансування національної економіки. Набули широкого поширення в умовах розпаду колоніальної системи імперіалізму і боротьби країн, що розвиваються, за економічну самостійність. До початку 1970 таких кредитово-інвестиційних інститутів існували більш ніж в 70 країнах, що розвиваються. Необхідність створення Н. до. р. визначається особливостями умов, в яких відбувається перетворення і розвиток економіки цих країн. Розпиленість і низький рівень централізації національного капіталу утрудняють створення сучасних промислових підприємств. В той же час кредитна система багатьох країн, що розвиваються, характеризується слабким розвитком сучасних форм кредиту, обмеженістю ресурсів приватних кредитних установ, збереженням сильних позицій іноземними банками, що займаються переважно короткостроковим кредитуванням сфери звернення. У цих умовах мобілізація необхідних грошових і валютних коштів і їх використання для реконструкції економіки можливі лише на основі розширення господарської діяльності держави. Одним з важливих напрямів цій діяльності і з'явилося створення Н. до. р. До спеціалізованих установ такого роду відносяться: «Насьональ фінансьера» в Мексиці, Національний банк економічного розвитку в Бразилії, Промислово-фінансова корпорація, Промислова кредитово-інвестиційна корпорація і Банк промислового розвитку в Індії і ін. Н. до. р. створені і в багатьох країнах Африки. Так, в Нігерії функціонують «Федерал лоунс борд», «Ріволвінг лоунс борд фори індастрі», а також регіональні корпорації розвитку в Північній, Східній і Західній Нігерії. У Кенії створені Корпорація промислового і торгівельного розвитку і Кенійська компанія по фінансуванню розвитку, в Тунісі — Туніське суспільство промислового розвитку. Н. до. р. організовані зазвичай у формі акціонерних компаній. Міра участі держави в них і контроль за їх діяльністю неоднакові в різних країнах. Н. до. р. можуть бути державними, приватними і змішаними. Ресурси Н. до. р. формуються в основному за рахунок урядових позик позик від державних і міжнародних фінансових організацій і іноземних приватних банків. Тому корпорації надають кредити не лише в національній, але і в іноземній валюті. Для поповнення своїх засобів за рахунок внутрішнього грошового ринку Н. до. р. випускають облігації і спеціальні сертифікати, а також залучають засоби у формі термінових депозитів. Діяльність Н. до. р. сприяє мобілізації внутрішніх накопичень і напряму їх в матеріальне виробництво. Функції Н. до. р. виходять за межі кредитово-інвестиційної діяльності. Вони проводять обстеження для з'ясування доцільності і економічної ефективності інвестицій, надають технічну допомогу в будівництві, розширенні і реконструкції підприємств, а також беруть участь в управлінні новими компаніями.
В країнах Південно-східної Азії і в деяких латиноамериканських державах Н. до. р., як правило, спеціалізуються на фінансуванні промисловості. У більшості африканських держав, що роблять лише перші кроки по створенню національної економіки, вони здійснюють також кредитування і фінансування торгівлі, транспорту, комунального господарства і ін. галузей економіки.
В цілому створення Н. до. р. і активізація їх діяльності складають важливу ланку в перебудові кредитної системи країн, що розвиваються, відповідно до завдань їх самостійного національного розвитку.
Літ.: Уткин Е. А., Фінанси і кредит країн Азії, Африки і Латинської Америки, М., 1965; Загальні проблеми кредиту країн Азії, М., 1968; Gannage Е., Institutions et developpement, P., 1966; Perera P., Development finance. Institutions, problems and prospects, 2 ed., N. Y., 1969 (літ.).
