Національно визвольна революція, революція, що зростає з національно-визвольного руху і направлена на знищення іноземного панування і завоювання національної незалежності, ліквідацію національно-колоніального гніту і експлуатації, реалізацію нацією її права на самовизначення, на створення національної держави. Національні рухи в тій або іншій формі мали місце вже в докапіталістичну епоху, в період феодалізму. Що викликає ці рухи національний гніт і національні конфлікти породжувалися стосунками приватної власності і експлуатації. У національних рухах докапіталістичної епохи народності і національні групи боролися проти іга іноземця, відстоювали своє існування (наприклад, боротьба південних слов'ян проти турецького владицтва, чеського народу проти німецьких поневолювачів, вірмен і грузин з турецькими і персидськими завойовниками і т.д.). Епоха капіталізму викликала до життя масові, загальнонародні національні рухи і Н.-о. р. Формування і консолідація націй, підйом національної самосвідомості ведуть до різкого загострення протиріч між іноземними поневолювачами і пригноблюваними народами, залучають до боротьби проти чужоземного панування широкі шари селянства і міського населення. Економічною основою цього процесу з'явився розвиток капіталістичних стосунків, створення загальнонаціонального ринку. Прагнення народів, які не мали державності або були позбавлені її, створити національні держави натрапило на протидію експлуататорських класів пануючих націй. У такому положенні виявилися, наприклад, польський народ, що підпав під іго царської Росії, Німеччини і Австро-Угорщині, чехи, словаки, словенські, хорвати і ін., увязнені в «в'язниці народів» — австро-угорській імперії, болгари, серби, греки і ін., насильницький включені до складу імперії Османа і т.д. Результатом з'явилося зародження національних рухів, що добивалися самовизначення народів. Ці рухи мали антифеодальний, буржуазний і буржуазно-демократичний характер; їх очолила буржуазія, яка і прийшла до керівництва виниклими національними державами.
Нерівномірність розвитку капіталістичних стосунків зумовила різночасність виникнення національних рухів і розгортання Н.-о. р. в різних районах світу. 16—18 вв.(століття) і 1-я половина 19 ст були епохою формування націй, розвитку національних рухів і створення національних держав для Західної Європи, Північної Америки, Росії (Нідерландська буржуазна революція, Війна за незалежність в Північній Америці і т.д.). У 2-ій половині 19 ст завершилося об'єднання Німеччини і Італії, виникли болгарські, румунські, сербські національні держави. Розвернулася боротьба чеського, польського, фінського народів за незалежність. В. І. Ленін характеризував війни 1789—1871 в Європі як переважно зв'язані «... поза сумнівом, з найважливішим „народним інтересом", саме: з могутніми, такими, що зачіпають мільйони буржуазно-прогресивними національно-визвольними рухами, з руйнуванням феодалізму, абсолютизму, чужоземського гніту» (Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 27, с. 101). Відзначаючи, що в результаті цих національних рухів і воєн епоха Н.-о. р. в Європі по суті завершилася, Ленін допускав, що в певних умовах в майбутньому вони можуть розвинутися знов. Це припущення підтвердилося в роки 2-ої світової війни 1939—45, коли боротьба народів Європи проти гітлеризму носила значною мірою і національно-визвольний характер.
В 20 ст національні рухи і Н.-о. р. розгортаються головним чином в Азії, Африці і Латинській Америці, які протягом багатьох століть були районами експансії європейських держав, що створили тут колоніальні імперії. Латинська Америка, звільнившись в 19 ст від іспанського владицтва, попала в залежність від імперіалістів США. В кінці 19 — початку 20 вв.(століття), зі вступом капіталізму до імперіалістичної стадії, експансія імперіалістичних держав прийняла небачений розмах і набула якісно нового характеру. Виникла колоніальна система імперіалізму. Тенденція до наднаціонального господарського зближення народів підготовлена розвитком продуктивних сил, здійснювалася шляхом грубого насильства і поневолення народів. Країни Азії, Африки і Латинської Америки стали об'єктом національного гніту і експлуатації з боку монополістичного капіталу. Н.-о. р. в цих країнах є вираженням крайнього загострення протиріч між імперіалізмом і пригноблюваними народами.
Н. -о. р. в колоніях і залежних країнах в сучасну епоху мають деякі принципові особливості, що відрізняють їх від національних рухів минулого. Це не лише антифеодальні, але, перш за все антиімперіалістичні революції, складова частина світового революційного процесу, активна сила руйнування імперіалізму. Вони тісно пов'язані з боротьбою соціалістичних сил, об'єктивно є їх союзником. Епоху Н.-о. р. відкрила Велика Жовтнева соціалістична революція, що практично з'єднала національно-визвольні рухи з соціалістичною революцією. Перетворення соціалізму на світову систему, подальше поглиблення і загострення загальної кризи капіталізму спричинили звитяжні Н.-о. р. в колоніях і залежних країнах, стався розпад колоніальної системи імперіалізму (див. Колонії і колоніальна політика ) . Соціалістична система подає потужну підтримку національно-визвольному руху і служить перешкодою військовим розправам колонізаторів над народами, що піднялися на боротьбу. «... Виникнення соціалізму знаменує настання ери звільнення пригноблюваних народів» (Програма КПРС, 1972, с. 44).
За післявоєнні роки (1945—73) понад 1,5 млрд. чіл. скинули колоніальне і напівколоніальне іго; виникло понад 70 нових національних держав. В умовах існування двох світових систем, завдяки новому співвідношенню сил на міжнародній арені, що поневолили імперіалізмом народи завойовують незалежність як шляхом озброєної боротьби (наприклад, Індонезія, Алжір), так і невоєнним дорогою (наприклад, Індія, Шрі-Ланка, більшість країн Африки).
В сучасних умовах національно-визвольний рух направлений не лише проти окремої колоніальної держави, але і проти всієї колоніальної системи. В той же час імперіалістичні держави, не дивлячись на протиріччя між ними, координують в рамках своєї загальносвітовій стратегії дії, направлені проти сил національного звільнення, частенько виступаючи єдиним фронтом.
Головними рушійними силами сучасної Н.-о. р. виступають робочий клас, самий послідовний борець за національні інтереси, соціальний прогрес, за доведення революції до кінця, і селянство, яке грає видатну роль у визвольній, антиімперіалістичній боротьбі. Активну і важливу роль в національно-визвольній боротьбі в країнах Азії, Африки і Латинської Америки грають також шари дрібної міської буржуазії, патріотична інтелігенція, армія. Їм незрідка властиві рішучі антиімперіалістичні, а також антікапіталістічеськие настрої, і, як показує досвід, вони здатні за наявності певних умов встати на позиції революційного демократизму. У національно-визвольному русі бере участь, часто очолюючи його, національна буржуазія. Глибокі економічні і політичні протиріччя з колонізаторами, з іноземними монополіями штовхають національну буржуазію до боротьби проти них. В той же час боязнь мас, узкоклассовиє інтереси живлять в її середовищі тенденції до угоди з імперіалізмом. Якщо у минулому на чолі національних рухів, як правило, йшла буржуазія і перемога революцій вела до створення буржуазної держави, то в сучасних умовах для робочого класу і селянства у ряді країн виникла можливість очолити ці рухи, забезпечити їх завершення створенням держави трудящих. Ця можливість була реалізована в деяких країнах Азії. У тих колоніальних і залежних країнах, де національно-визвольну боротьбу очолюють революційно-демократичні сили, що створюються після перемоги Н.-о. р., національні держави йдуть по шляху соціалістичної орієнтації. У Н.-о. р. епохи становлення капіталізму розрив політичних зв'язків з метрополією в основному забезпечував справу національного звільнення. У сучасних умовах, коли іноземні монополії зберігають контроль над економікою колишніх колоній, завоювання політичної незалежності не звільняє народи від долі експлуатованих націй. Будучи історичною перемогою народів колишніх колоній, створення національної державності все ж не вирішує повністю завдань Н.-о. р. Тому Н.-о. р. з крахом колоніальної системи вступили в новий етап — боротьбу за економічну незалежність. Н.-о. р. «... не кінчається завоюванням політичної незалежності. Ця незалежність буде хисткою і перетвориться на фікцію, якщо революція не приведе до глибоких змін в соціальному і економічному житті, не вирішить насущних завдань національного відродження» (там же, с. 46). Протиріччя між пригноблюваними і пригноблюючими націями, як правило, виступає у формі протиріччя між політично незалежними країнами і імперіалізмом. Воно веде до подальшого поглиблення революції, до її вступу до етапу корінних соціально-економічних перетворень. Новий етап Н.-о. р. пов'язаний з рішенням питання про напрям соціально-економічного розвитку країн, що звільнилися. Проблема соціально-економічного прогресу стає основною ланкою революційного процесу. Боротьба за національне звільнення в багатьох країнах стала практично переростати в боротьбу проти експлуататорських стосунків, як феодальних, так і капіталістичних. У сучасну епоху капіталізм не забезпечує не-залежного розвитку країн, що порвали з колоніальним ігом, досить швидкого економічного підйому. Некапіталістична дорога, розвиток у напрямі соціалізму забезпечують найкращі умови прогресу і відповідають інтересам більшості націй. Див. також статті про Н.-о. р. в окремих країнах: Війна за незалежність іспанських колоній в Америці 1810—26, Грецька національно-визвольна революція 1821—1829, Кемалістськая революція, Серпнева революція 1945 у В'єтнамі, Липнева революція в Єгипті 1952Національно-демократична революція в Алжірі .
Літ.: Маркс До. і Енгельс Ф., Про колоніальну систему капіталізму. [Сб.], М., 1959; Ленін Ст І., Про національне і національно-колоніальне питання. [Сб.], М., 1956; Програмні документи боротьби за мир, демократію і соціалізм, М., 1961; Міжнародне нарада комуністичних і робочих партій в Москві в червні 1969 р., М., 1969; Матеріали XXIV з'їзду КПРС, М., 1971; Сучасний визвольний рух і національна буржуазія. Сб. ст., Прага, 1961; Уоддіс Дж., Африка. Лев прокидається, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1962.
