Нафтові монополії капіталістичних країн. Капіталістичне нафтове господарство є сферою діяльності потужних монополій. Вирішальну роль в галузі грають мало чим більше 10 міжнародних нафтових трестів, які значно перевершують монополії більшості ін. галузей по фінансовій могутності, потужності виробничої бази, місцю, займаному ними в світовому виробництві і торгівлі. У 1972 в числі 20 найбільших промислових монополій були 9 нафтових. По величині контрольованих активів «Ексон корпорейшен» (Exxon Corp.) [до 1 січня 1973 називалася «Стандард ойл компані (Нью-Джерсі)» — Standard Oil Company (New Jersey)] і «Ройял датч-Шелл груп» (Royal Dutch-shell Group) — 1-я і 3-я серед капіталістичних промислових монополій. Бельгія «Петрофіна» (Petrofina) — найкрупніша промислова монополія країни. З 5 найбільших промислових компаній Франції — 2 нафтові.
В галузі переважають монополії США і Великобританії. 5 Н. м. США, 1 англійська і 1 англо-голландська — члени Міжнародного нафтового картеля (див. Картель міжнародний ) . Окрім них, міцні позиції в галузі займають так звані американські незалежні монополії, що особливо активізувалися після 50-х рр. у зв'язку з відкриттям нових родовищ нафти, — «Стандард ойл компані (Індіана корпорейшен)» [Standard Oil Company (Indiana Corporation)], «Оксидентал петролеум» (Occidental Petroleum), «Контінентал ойл компані» (Continental Oil Company) і ін. Державні компанії ін. індустріально розвинених капіталістичних країн, що посилилися в 50—60-і рр., займають важливе місце в нафтовому господарстві своїх країн: «ЕНІ» (Ente Nazionale ldrocarbury — ENI) в Італії; «Ельф — ЕРАП» (Elf— ERAP) у Франції, проте в цілому значно поступаються монополіям США і Великобританії по абсолютних розмірах і мірі впливу в галузі (див. таблиці.).
Найбільші нафтові монополії капіталістичного світу в 1972*
* Розташовані за розміром звороту в убуваючому порядку.
Лідируюче положення найбільших Н. м. засновано головним чином на експлуатації природних і людських ресурсів за межами своїх країн. Переважаюча форма їх зовнішньоекономічної експансії — експорт капіталу. У ведучих Н. м. США і Великобританії від 50 до 80% активів знаходяться за кордоном. До 75% видобутку і переробка нафти монополії «Ексон корпорейшен» і «Мобіл ойл» (Mobil Oil) здійснюють поза США. В «Брітіш петролеум» (British Petroleum) за кордоном зосереджено майже 100% видобутку нафти і 80% її переробок (1972). Філії американських і англійських Н. м. входять до числа провідних нафтових фірм таких країн, як Франція, Італія, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) і т.п.
В основі становлення і майже півстолітнього панування Н. м. США і Великобританії в капіталістичному нафтовому господарстві лежить захват ними і розділ між собою найважливіших нафтових родовищ, розташованих в країнах, що розвиваються. До початку 70-х рр. понад 90% видобутку нафти в Ірані здійснював Міжнародний нафтовий консорціум, об'єднуючий «Ексон корпорейшен» (її доля участі в консорціумі 7%), «Мобіл ойл» (7%), «Стандард ойл компані оф Каліфорнію» (Standard Oil Company of California, 7%), «Тексако» (Техасі, 7%), «Галф ойл» (Gulf Oil, 7%), «Брітіш петролеум» (40%), «Ройял датч-Шелл груп» (14%), «Компані франсез де петроль» (Compagnie Francaise des Petroles, 6%) і 9 американських незалежних компаній (5%); у Саудівській Аравії — «Арабієн амерікан ойл компані» («Арамко»; Arabian American Oil Company), акціонерами якої були «Ексон корпорейшен» (30%), «Стандард ойл компані оф Каліфорнію» (30%), «Тексако» (30%) і «Мобіл ойл» (10%); у Кувейте—совместная компанія «Галф ойл» і «Брітіш петролеум» — «Кувейт ойл» (Kuwait Oil З). До середини 1972 нафта в Іраку добувала нині націоналізована «Ірак петролеум компані» (Iraq Petroleum Company), в якій 23,75% акцій належало «Брітіш петролеум», 23,75% — «Ройял датч-Шелл груп», 23,75% — «Ексон корпорейшен» і «Мобіл ойл».
Одночасно найбільші Н. м. є постачальниками нафті і контролюють значну частину виробництва і збуту нафтопродуктів в країнах-споживачах.
Н. м. — компанії з комбінованою виробничою програмою, розгалуженою по всьому капіталістичному світу мережею виробничих, транспортних, збутових, научно-ісследовательських і ін. підприємств. Вони контролюють всі операції — від розвідки, видобутку і транспортування нафти до виробництва і збуту нафтових і нафтохімічних продуктів, що забезпечує ним велику маневреність при змінах кон'юнктури і зберігає в їх руках всю масу прибули, отримуваній в різних підрозділах галузі. У числі 10 найбільших по величині чистого прибутку промислових монополій — 5 нафтових. Н. м. складають основу промислових імперій найбільш могутніх фінансових груп капіталістичного світу. 4 ведучі Н. м. США входять в сферу впливу Рокфеллеров і Морганов. Власником значної частини акціонерного капіталу «Брітіш петролеум» і «Компані франсез де петроль» є держава.
Залежність від зовнішніх джерел сировини і ринків збуту, зв'язок з найбільш крупними фінансовими групами визначають великий вплив Н. м. на зовнішню політику імперіалістичних держав. Н. м. грали велику роль у ряді актів імперіалістичної агресії (придушення спроби Ірану на початку 50-х рр. націоналізувати нафтову промисловість, близькосхідну кризу і ін.).
Капіталістичне нафтове господарство розвивається в умовах запеклої конкурентної боротьби як усередині Міжнародного нафтового картеля, так і між картелем і монополіями-аутсайдерами. Перед 2-ою світовою війною 1939—45 і в перші післявоєнні роки найбільш гострі зіткнення відбувалися усередині картеля між його англійськими і американськими членами.
З 50-х рр. загострилися протиріччя між картелем і аутсайдерами — американськими незалежними Н. м. і особливо монополіями Франції, Італії, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини). З 60-х рр. спостерігається ослабіння позицій Н. м. в нафтовидобувних країнах, які підсилили боротьбу за економічну незалежність і де значно виросли державні інтереси в нафтовій промисловості. Заснована в 1951 в Ірані державна «Нешонал Айрейніан ойл компані» (National Iranian Oil Company) веде видобуток нафти самостійно і спільно з іноземними партнерами. Створені державні компанії в Кувейті (1960), Саудівській Аравії (1962), Алжірі (1963), Іраку (1964) і ін. Боротьба державного капіталізму країн, що розвиваються, за обмеження діяльності Н. м. і розширення своїх прав в нафтовій промисловості прийняла організовані форми в міжнародному масштабі. У 1960 за ініціативою Іраку, Ірану, Кувейту, Саудівської Аравії і Венесуели виникла Організація країн — експортерів нафти (ОПЕК — Organisation of the Petroleum Exporting Countries), до якої згодом приєдналися Катар, Індонезія, Лівія, Абу-Дабі, Нігерія, Алжір, Екуадор. Зареєстрована в 1962 в Секретаріаті ООН(Організація Об'єднаних Націй) як повноправна міжурядова організація, ОПЕК ставить своїм завданням забезпечити участь держав — власників нафти в експлуатації своїх нафтових ресурсів, перехід контролю над національною нафтовою промисловістю в руки урядів відповідних нафтовидобувних країн. В кінці 60 — початку 70-х рр. досягнуті угоди про пайову участь країн — власників нафти у видобутку, здійснюваному на базі раніше укладених з монополіями концесійних договорів, змінилися на користь нафтовидобувних країн умови угод, що знов укладалися, у ряді країн проведена повна (Ірак, в 1972) або часткова націоналізація майна іноземних компаній і т.п. У січні 1973 набрали чинності угоди Саудівської Аравії, Кувейту, Катара і Абу-Дабі з 9 Н. м. про участь в капіталах дочірніх компаній, створених монополіями для видобутку нафти на території цих країн. За умовами угод, державним національним компаніям цих країн з 1973 повинно належати 25% капіталу дочірніх компаній монополій, а до 1982 — 51%. На початку 1974 Кувейт добився збільшення своєї долі до «Кувейту ойл» до 60%.
На долю найбільшої Н. м. «Ексон корпорейшен» на початку 70-х рр. доводилося 16% видобутку і 15% переробок нафти на капіталістичному світі (287 і 257 млн. т в 1972). У країнах — членах ОПЕК її питома вага у видобутку нафти склала 18,3%, в переробці — 19,7% (1969). Вона контролює 70 нафтопереробних, 64 нафтохімічних підприємства, трубопроводи для транспортування нафти і нафтопродуктів, експлуатує власні і фрахтовані танкери дедвейтом понад 20 млн. т, має станції обслуговування і бензозаправні колонки майже у всіх капіталістичних країнах. Контрольовані нею запаси оцінюються в 6,5 млрд. т, 90% їх розташовується за кордоном. «Ексон» — головний учасник більшості картельних угод, увязнених Н. м. США і Великобританії з метою спільної експлуатації нафтових ресурсів капіталістичних країн. Контролюється Рокфеллерамі.
2-я на капіталістичному світі і 1-я в Західній Європі Н. м. «Ройял датч-Шелл груп» очолюється такими, що об'єдналися в 1907 англійський «Шелл транспорт енд трейдінг» і нідерландський «Ройял датч петролеум», між якими в співвідношенні 40: 60 розподіляються активи, прибули і збитки всіх компаній, що входять в сферу впливу монополії. Після 2-ої світової війни у зв'язку з придбанням частини акцій і облігацій головних компаній групи представниками Франції і США в ній значний вплив отримав французький і особливо американський монополістичний капітал. Монополія добуває нафту в Ірані, Венесуелі, Нігерії і ін. країнах. Має нафтопереробні і нафтохімічні підприємства в крупних промислових центрах Великобританії, Нідерландів, Франції, Італії, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), США, Японії і т.д. У 1972 видобуток і переробка нафти, вироблювані монополією, склали відповідно 225 і 257 млн. т. В країнах ОПЕК на її долю доводилося в 1969 11,5% видобутку і 12,7% переробки нафти. У сферу впливу монополії входить понад 500 компаній.
«Брітіш петролеум» (до 1954 — «Англо-Айрейніан ойл компані») виросла на експлуатації нафтової концесії, отриманої англійцями в Ірані в 1901. У 1954 під тиском нафтових трестів США була вимушена поступитися правами на експлуатацію родовищ Ірану Міжнародному нафтовому консорціуму. У 1972 видобуток і переробка нафти — 230 і 120 млн. т. Основним акціонером «Брітіш петролеум» виступає англійська держава, якій в 1971 належало 48,4% акцій.
На підприємствах контрольованою фінансовою групою Чикаго монополії «Тексако» в 1972 здобуте 169 і перероблено 148 млн. т нафти. Експлуатація родовищ за кордоном (у Ірані, Венесуелі, Лівії, Саудівській Аравії, Індонезії і т.д.) забезпечувала їй (1971) понад 70% нафти. У 1969 на її долю доводилося 8,7% видобутку нафти в країнах ОПЕК.
Основою післявоєнного розвитку «Галф ойл», розміри видобутку і переробки нафти якої в 1972 склали відповідно 161 і 87 млн. т, з'явилася експлуатація природних ресурсів Кувейту, де вона спільно з «Брітіш петролеум» монополізувала видобуток нафти. «Галф ойл» добуває нафту також в Ірані, Венесуелі і ін. країнах, що розвиваються. У країнах ОПЕК на її долю в 1969 доводилося 9.5% видобутку і 7,1% переробок нафти. «Галф ойл» — найбільша промислова компанія фінансової групи Меллонов.
«Стандард ойл компані оф Каліфорнію» — одна з провідних фірм нафтової імперії Рокфеллеров. Розміри видобутку і переробки нафти в 1972 — 166 і 102 млн. т. Близько 80% нафти, монополією, що добувається, поступає з Східної півкулі, головним чином з Саудівської Аравії, Ірану, Індонезії. На початок 1973 монополія мала понад 80 дочірніх підприємств і філій в 60 країнах капіталістичного світу.
«Мобілойл» в 1972 добула 110 і переробила 112 млн. т нафти. Понад 75% видобутку нафти забезпечується за рахунок розробки родовищ Ірану, Саудівської Аравії, Катара, низки країн Латинської Америки і Африки. В середині 60-х рр. «Мобіл ойл» укріпила свої позиції в основних районах збуту нафтопродуктів, особливо в країнах Західної Європи; збільшила потужності нафтопереробних заводів, розширила розподільну мережу. Монополія — один із спадкоємців тресту «Стандард ойл», контролюється фінансовою групою Рокфеллеров.
«Стандард ойл компані (Індіана)» — найбільший аутсайдер. На відміну від членів Міжнародного нафтового картеля, в основі її зростання лежить експлуатація нафтового господарства США, на долю якого на початку 70-х рр. доводилося 80% її видобутку нафти і понад 90% переробки. З кінця 50-х рр. монополія почала енергійно проникати в основні райони видобутку і вжитку нафти в Східній півкулі, зокрема отримала долю участі в Міжнародному нафтовому консорціумі, створила ряд дочірніх компаній у Великобританії, Італії, Швейцарії і ін. країнах. Монополія контролюється фінансовою групою Рокфеллеров і ін.
Державне нафтогазове об'єднання «ЕНІ» — один з найбільш активних аутсайдерів, найкрупніша нафтова і одна з провідних промислових монополій Італії. Перетворення «ЕНІ» на ведучу міжнародну нафтову монополію почалося з 2-ої половини 50-х рр. і протікало в гострій конкурентній боротьбі з членами Міжнародного нафтового картеля. У боротьбі за джерела сировини «ЕНІ» вперше змінила традиційні концесійні угоди, що укладаються членами Міжнародного нафтового картеля, запропонувавши нафтовидобувним країнам спільну діяльність в області розвідки, видобутку і переробки нафти і вигідніші умови розподілу прибутків. В результаті в 1958 «ЕНІ» дістала доступ до нафтових родовищ в Ірані, а в подальші роки проникла в нафтову промисловість Сенегалу, Лівії, Тунісу, Судану і ін. Спираючись на допомогу держави, «ЕНІ» значно обмежила вплив англійських і американських монополій в нафтовому господарстві Італії. Під її контролем знаходиться понад 25% ринку нафтопродуктів країни.
