Набатейськоє царство, Набатея, древня держава набатєєв (групи арабських племен) в кінці 3 ст до н.е.(наша ера) — 106 н.е.(наша ера) на території сучасної Йорданії. Столиця — р. Петра . В кінці 3 — початку 2 вв.(століття) до н.е.(наша ера) входило в сферу впливу птолемєєвського Єгипту. Перший відомий цар Н. ц. — Харітат I (правив з 169 до н.е.(наша ера)). При Харітате III (87—62 до н.е.(наша ера)) Н. ц. підпорядкувало дамаск. В кінці 60-х рр. 1 ст до н.е.(наша ера) визнало васальну залежність від Риму. Набатєї неодноразово брали участь у військових експедиціях Риму (у 70 н.е.(наша ера) в облозі римлянами Єрусалиму). Найвищого підйому Н. ц. досягло при Харітате IV (9—40 н.е.(наша ера)). У 106 н.е.(наша ера) Н. ц. було завойовано римським імператором Траяном, на його території утворена римська провінція Аравія .
Мистецтво Н. ц. (не втрачаючи древнеарабських художніх традицій) випробувало значний вплив культури еллінізму, який виявився в архітектурі у використанні ордерних елементів, а в образотворчому мистецтві — в обігу до сюжетів грецької міфології і прагненні до об'ємно-пластичного трактування форми. Значним пам'ятником Н. ц. є Петра — унікальний комплекс вирубаних в скелях храмів, гробниць житлових будинків, театрів і ін. споруд (кінця 3 ст до н.е.(наша ера) — 1 ст н.е.(наша ера)). Набатейськие пам'ятники знайдені також на північ від Петри — храмовиє наземні споруди в Хирбет-Таннуре (на території Йорданії, 1 ст до н.е.(наша ера) — 2 ст н.е.(наша ера)), в Джебель-Хауране (на території Сирії, 1 ст до н.е.(наша ера) — 2 ст н.е.(наша ера)) і ін.
Літ.: Кауфман С. А., Про архітектуру древнього арабського народу набатєєв..., у кн.: Питання загальної історії архітектури, сб.(збірка). 1, М., 1961; Kennedy А. Ст W., Petra, its history and monuments, L., 1925.
