Міський транспорт
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Міський транспорт

Міський транспорт, комплекс різних видів транспорту, що здійснюють перевезення населення і вантажів на території міста і найближчої приміської зони, а також що виконують роботи, пов'язані з благоустроєм міста. За наявності в системі міста міст-супутників і зон масового відпочинку, віддалених від житлових масивів і промислових районів, Р. т. обслуговує всю агломерацію. Р. т. є важливою галуззю міського господарства .

  Розвиток сучасних міст (особливо з населенням 100 тис. жителів і більше) супроводиться збільшенням їх території, міграцією населення в нові околичні райони, видаленням житлових районів від місць додатка праці. Наслідок цього — збільшення дальності дороги городян на роботу, зростання числа жителів міста, що користуються транспортом, і збільшення середньої кількості поїздок одного жителя в рік. Швидко зростає і об'єм вантажних перевезень усередині міст. Розвиток Р. т. і поліпшення обслуговування населення, особливо пасажирським транспортом, впливає на бюджет часу населення.

  Р. т. включає: транспортні засоби (пересувний склад); путні пристрої (рейкові дороги, тунелі, естакади, мости і шляхопроводи, станції, зупинні пункти і місця для стоянок); пристані і човнові станції; засоби енергопостачання (тягові електропідстанції кабельні і контактні мережі, бензозаправні станції — бензоколонки); ремонтні майстерні і заводи; депо і гаражі; станції технічного обслуговування, пункти прокату автомобілів; лінійні пристрої (зв'язок, сигналізація, блокування); диспетчерське управління. За призначенням Р. т. підрозділяють на пасажирський, вантажний і спеціальний транспорт.

  Р. т. пасажирський об'єднує: масовий суспільний транспорт, що перевозить пасажирів по визначених маршрутам і що підрозділяється на вуличний (трамвай, тролейбус, автобус) і внеулічний швидкісний (метрополітен, швидкісний трамвай, монорельсові дороги, конвеєрний транспорт); легковий автомобільний транспорт (таксомотори, відомчі і особисті автомобілі); двоколісний транспорт (мотоцикли, моторолери, мопеди і велосипеди); водний транспорт (річковий «трамвай», моторні і грібні човни, поромні переправи); повітряний транспорт (вертольоти).

  Швидке зростання автомобілебудування в 2-ій чверті і особливо на початку 2-ої половини 20 ст в розвинених капіталістичних країнах привів до насичення міст легковими автомобілями і перемикання на них більшої частини пасажирських перевезень. Так, в містах Великобританії і Франції легковими автомобілями виконується ок. 70%, а в містах США —ок. 90% всіх пасажирських перевезень (1967). Стихійний розвиток легкового автомобільного транспорту без необхідної ув'язки його із загальною проблемою Р. т., зокрема з пропускною спроможністю вулично-дорожньої мережі, привело у багатьох випадках у великих і особливо найбільших містах капіталістичного світу до «транспортного паралічу» міського руху, головним чином в центральних районах міст в години «списів». Це зажадало введення ряду обмежень на рух індивідуального транспорту (у Нью-Йорку — Манхаттан, в Лондоні — Ситі) і змусило муніципалітети багатьох крупних міст звернути увагу на переважне використання засобів масового суспільного транспорту, зокрема внеулічного.

  В СРСР очолююча роль в міських пасажироперевезеннях належить масовому суспільному транспорту (особливо поїздки на роботу і з роботи, що становлять 98—99% від всіх поїздок). Доля легкового автомобільного транспорту в загальному об'ємі міських пасажирських перевезень в СРСР невелика (у 1967 ок. 4%).

  З сірок.(середина) 1960-х рр. в низці країн з'являється новий вигляд пасажирського транспорту — швидкісний трамвай; він поширений у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Бельгії, Швеції, США. У СРСР лінії швидкісного трамвая проектуються в Ленінграді, Києві, Ризі, Волгограді, Саратові, Пермі і ін. містах. Можливість організації маршрутного (а не лише лінійного, як в метрополітену) руху у поєднанні з досить високою швидкістю (25—30 км/ч ) і значно меншою (порівняно до метрополітеном) вартістю будівництва робить швидкісний трамвай вельми перспективним виглядом транспорту для багатьох крупних міст СРСР.

  За даними Міжнародного союзу суспільного транспорту, у всьому світі (без СРСР) було в 1967 36 міст з метрополітеном, 401 місто з трамвайним і 271 місто з тролейбусним транспортом. У 31 місті світу був такий вигляд Р. т., як монорельсові дороги, проте лише дві з них знаходилися в нормальній експлуатації — у Вуппертале (ФРН) і Токіо протяжністю ок. 13 км. кожна. Останні дороги або експериментальні, або носять характер атракціонів.

  В дореволюційній Росії трамвайне повідомлення було (у нинішніх кордонах СРСР) в 42 містах із загальною протяжністю одиночної експлуатаційної дороги 1690 км. і річним об'ємом перевезень 1128 млн. пасажирів. Автобуси були у вельми обмеженій кількості і експлуатувалися головним чином в міжміському повідомленні на курортах Криму і Кавказу. За час 1-ої світової війни 1914—18 і Громадянської війни і військової інтервенції 1918—1920 Р. т. прийшов до повного занепаду. Радянській державі довелося відновлювати зруйноване трамвайне господарство, а потім розвивати його, одночасно вводячи новий вигляд транспорту. З 1924 почало розвиватися автобусне повідомлення; у 1933 в Москві було організовано тролейбусне повідомлення, а в 1935 відкрита перша лінія метрополітену.

  В 1970 всіх міст СРСР обслуговувалися масовим пасажирським транспортом. Всі його види (метрополітен, трамвай, тролейбус і автобус) є в Москві, Ленінграді, Києві, Тбілісі, Баку; трамвай, тролейбус і автобус — в 56 містах, трамвай і автобус — в 54, тролейбус і автобус — в 55 містах. Останні міста обслуговуються лише автобусом. Загальний об'єм перевезень на масовому суспільному транспорті в містах СРСР за 1970 склав ок. 36 млрд. пасажирів і, крім того, на приміських лініях автобусами і залізничним транспортом перевезене ок. 7 млрд. пасажирів. Доля окремих видів Р. т. в пасажирських перевезеннях складала (1970): метрополітену 6,4%, трамвая 22,2%, тролейбуса 17,0% і автобуса 54,4%. Протяжність ліній пасажирського Р. т. досягла до кінця 1970: метрополітену 214,5 км. (подвійної дороги), трамвая 8261 км. , тролейбуса 8142 км. (одиночної дороги). Протяжність маршрутів автобусів в містах склала 87800 км. .

  Розвиток пасажирського Р. т. в СРСР характеризується даними таблицями. 1 і 2 .

  Таблиця. 1. — Кількість міст СРСР, що мають масовий пасажирський транспорт (на кінець року)

Вигляд транспорту

1917

1940

1950

1960

1970

Метрополітен

1

1

3

5

Трамвай

42

81

91

108

110

Тролейбус

8

29

53

111

Автобус

325

459

1241

2017

 

  Таблиця. 2. — Об'єм пасажирських перевезень в містах СРСР за рік

Вигляд транспорту

1917

1940

1950

1960

1970

Метрополітен

377

629

1148

2295

Трамвай

1128

7283

5156

7827

7962

Тролейбус

293

945

3041

6122

Автобус

550

957

8932

19518

Всього

1128

8503

7687

20948

35897

В грудні 1967 Рада Міністрів СРСР прийняла постанову «Про заходи по поліпшенню обслуговування населення міським пасажирським транспортом», що визначає напрям в технічній політиці його розвитку на найближчу перспективу.

  Р. т. вантажної включає: вантажний автомобільний транспорт загального призначення і спеціалізований, виконуючий основний об'єм вантажних перевезень в містах; вантажний таксомотор автотранспорт, обслуговуючий індивідуальні вантажні перевезення населення; вантажний електротранспорт — трамваї і тролейбуси, що здійснюють в деяких містах перевезення вантажів по стабільних напрямах; кінний (гужовий) транспорт, що має поширення в малих містах і селищах міського типа для перевезення невеликих об'ємів вантажів на коротких відстань. Вантажні перевезення в містах виробляються також залізничним промисловим транспортом, який обслуговує крупні промислові підприємства і склади, і водним транспортом в містах, розташованих на берегах судноплавних річок і морському побережжі.

  В містах СРСР вантажні перевезення здійснюються, як правило, централізований крупними транспортними підприємствами, об'єднуючими в своїх господарствах основний парк вантажних автомобілів.

  Р. т. спеціальний складається з парку спеціалізованих автомобілів по обслуговуванню потреб міста і його населення — снігоочисні і снігоприбиральні машини, машини для посипання вулиць піском в зимовий час, підмітальні, тротуароуборочниє і поливальні машини, сміттєвози, автовежі, пожежні машини, санітарні машини і ін. (див. Комунальні машини .).

  Директивами 24-го з'їзду КПРС по п'ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР на 1971—75 намічено розширити перевезення населення міським пасажирським транспортом, зокрема, збільшити випуск автобусів великої місткості.

  Літ.: Петров В.К., Сосянц Ст Р., Міський транспорт. Уч. посібник, М. — Л., 1949; Страментов А. Е., Фішельсон М. С., Міський рух, 2 видавництва, М., 1965; Міський транспорт № 4 (Організація руху), в збірці: Наукові праці Академії Комунального господарства ім. К.Д.Памфілова, ст 45, М., 1967; Проблеми перевезень, «Праці Інституту інженерів по електротехніці і радіоелектроніці», 1968, т. 56, ст 4; Галонен Ю. М., Науменко Ст С., Сучасне полягання і тенденції розвитку суспільного транспорту в крупних містах. Огляди по міському господарству, М., 1970.

  І. А. Молодих.