Мінаєв Іван Павлович [9(21) .10.1840, Тамбов, — 1(13) .6.1890, Петербург], російський сходознавець, засновник російської індологичеськой школи. З 1869 доцент, з 1873 професор Петербурзького університету, з 1871 член Російського географічного суспільства. Зробив три подорожі (у 1874—75, 1880, 1885—86), під час яких відвідав Індію, Цейлон, Бірму і непал. Наукові дослідження М. були зосереджені на древній, середньовічній і новій історії країн Південної Азії (література, філософія, лінгвістика, культура в широкому сенсі, географія, особливо історична, етнографія, фольклор). М. поклав початок широким дослідженням в області буддологиі в Росії. Головне місце в науковій діяльності М. займало комплексне вивчення історії буддизму у зв'язку з його культурно-історичним впливом на народи Сходу. Велика дія на розвиток світової буддологиі надала дослідження М. проблеми хронології і співвідношення канонічних вигадувань буддизму Махаяни і Хинаяни. М. зібрав багатющу колекцію санскритських і палійських рукописів, перевів і видав ряд буддійських пам'ятників. Значителен вклад М. у вивчення мови і літератури палі. У роботах, присвячених сучасній йому Індії і суміжним країнам, особливо важливі матеріали про початковий етап національно-визвольного руху в Індії.
Соч.: Буддизм. Дослідження і матеріали, т. 1, ст 1—2, СП(Збори постанов) Би, 1887; Щоденник подорожей до Індії і Бірми. 1880 і 1885—1886, М., 1955; Індійські казки і легенди, зібрані в Камаоне в 1875 р., М., 1966; Нарис фонетики і морфології мови Палі, СП(Збори постанов) Би, 1872.
Літ.: Іван Павлович Мінаєв. Сб. статей, М., 1967 (літ.).
