Мопассан (Maupassant) Ги (повне ім'я — Анрі Рене Альбер Ги) де (5.8. 1850, замокнув Міроменіль поблизу Турвіля-сюр-арк, Приморська Сіно, — 6.7.1893, Париж), французький письменник. Батько — із збіднілих дворян, мати з культурної буржуазної сім'ї. Закінчив руанський ліцей в 1869. У 1870—71 в армії, брав участь у франко-пруській війні. Потім до 1880 служив чиновником в міністерствах. У 70-і рр. опановував літературну майстерність під керівництвом Р. Флобера. У нього М. зустрівся з провідними французькими письменниками і критиками 19 ст (Е. Золя, Е. Гонкур, А. Доде, І. Тен), а також с І. С. Тургеневим, який познайомив його з російською літературою і став його другим літературним вчителем. Тургеневу М. присвятив першу збірку своїх розповідей «Заведеніє Телье» (1881) і написав про неї дві статті.
В літературу М. увійшов в 1880 книгою віршів і новелою «Пампушка», різанням антибуржуазної, що відрізнялося спрямованістю і зрілою майстерністю, що стало характерним для подальшої творчості письменника. За подальших 11 років М. написав 6 романів, 18 збірок розповідей, книги путніх нарисів, п'єси, безліч статей і ін. творів. У 1891 письменницьку дорогу М. трагічно обірвався унаслідок психічного захворювання.
М. — один з останніх великих французьких реалістів 19 ст У основі його творчості — тверезе, без ілюзій, розуміння суті пануючих соціальних стосунків, фальші буржуазної демократії і політиканства епохи Третьої республіки, мерзенності мілітаризму і колоніальних авантюр. Гостро відчуваючи духовне убозтво, вульгарність, егоїзм власників, М. прагнув протиставити буржуазній моралі близькість до природи, правду природних відчуттів людини. В той же час безперспективність історичної ситуації після поразки Паризької Комуни 1871, дію позитивізму породжували у М. песимістичній думці про неможливість зміни існуючого порядку речей. У зв'язку з цим людина у М. часом виявляється непереборно самотнім («Самота»), безпорадним перед випадковістю («Намисто»), хворобою, пристрастю («Маленька Доля»), смертю, перед загальним неблагополуччям життя. У інших випадках песимізм М., руйнуючи утішливі ілюзії, виявляється своєрідною формою соціальної критики.
Завдання мистецтва М. бачив в тому, щоб розкривати «нещадну правду життя», ратував за об'єктивність художника, ясність і точність форми, простоту і виразність мови, затверджував необхідність строгого відбору фактів, за допомогою яких художник створює не фотографію, а відтворення життя, «...болєє повне, більш захоплююче, переконливіше, ніж сама дійсність» (Повні збори соч.(вигадування), т. 8, М., 1958, с. 11).
Новели М. — засіб сміливого і глибокого дослідження життя. Всілякі з тематики, і соціального обличчя персонажів, за способом оповідання, по авторській інтонації — від трагічної («У порту»), елегійної («Менует») до відкрито або приховано іронічною («Заклад Телье» і ін.) і гумористичною («Мощі» і ін.) — новели відрізняються напруженим інтересом до людини, умінням показати характер і відчуття героїв через їх дії, вчинки, мовну манеру. М. створив цілу галерею буржуа-обивателів, приватне життя яких демонструє духовне убозтво, лицемірство відчуттів і стосунків («Коштовності», «Нагороджений!», «В лоні сім'ї», «Заповіт» і багато ін.). Затверджуючи красу любові («Місячне світло», «Щастя»), М. з гіркотою змальовував її профанацію, перетворення на предмет купівлі-продажу або брудної забави («Іветта», «Правдива історія» і ін.). У розповідях з народного життя М. показав не лише жадність і темноту франц.(французький) селянина («Бочонок», «Диявол» і ін.), але і страшну долю людей, викинутих на дно життя («Бродяга», «Шафа», «Жебрак»); серед простих людей М. незрідка знаходить етичну чистоту і людяність («Папа Симона», «Дочка Мартену» і ін.), щирий патріотизм і здібність до подвигу («Пампушка», «Мадемуазель Фіфі», «Дядечко Мілон»).
В першому романі «Життя» (1883) М. загальнолюдську тему зіткнення романтичні мрії з грубою прозою життя наповнює чітким соціально-історичним вмістом; доля головної героїні з її чистотою і беззахисністю втілює трагедію людини в товаристві буржуазного практицизму. «Милий друг» (1885) — історія кар'єриста, що зростає в памфлетний гостре викриття політичних вдач Третьої республіки. Вторгнення духу наживи і буржуазного підприємництва в сферу сім'ї і інтимних стосунків складає тему романів «Монт-Оріоль» (1886) і «Пьер і Жан» (1887—88). Останні романи («Сильна як смерть», 1889, «Наше серце», 1890) відмічені звуженням соціального кругозору, перенесенням акценту на проблеми «чистої психології».
Мистецтву М. властиві строга внутрішня художня логіка, стислість, точність і ясність «достовірно французької мови», по словах А. Франса. За зовнішньою простотою його прози прихована складна майстерність поєднання і віртуозного використання літературних і мовних стилів, всього багатства загальнонародного франц.(французький) мови. Багато новел М. було інсценовано і так же як його п'єси (краща з них — комедія «Родинний світ» по його ж новелі «В ліжка», пост.(постанов) 1893), ставилися в паризьких театрах («Мадемуазель Фіфі», пост.(постанов) 1896; «Іветта», пост.(постанов) 1901; «Пампушка», пост.(постанов) 1902, і ін.), на російській і радянській сцені («Мадемуазель Фіфі», 1914, «Милий друг» під назвою «Пан Дюруа», 1951, і ін.). Екранізації: австрійська для франко «Милий друг», 1955; французьке «Життя», 1958, і ін.
Твори М. були переведені і видані в Росії ще в 19 ст Першим пропагандистом М. був І. С. Тургенев. Л. Н. Толстой високо цінував талант М., зумів зрозуміти його протиріччя і духовну драму. Значення М-код.-художника підкреслювали А. П. Чехів, А. І. Купрін, М. Горький, А. В. Луначарський і ін.
Соч.: Ceuvres complètes, éd. Librairie de France, [t. 1—15], P. 1934—38; Contes et nouvelles, v. 1—2, P, 1956—57; Romans, P., 1959; Correspondance inédite, rec. par A. Artinian et E. Maynial, P. [1951]; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Полн. собр. соч.(вигадування), т. 1—13, М., 1938—50; Полн. собр. соч.(вигадування), [вступ. ст. Ю. Даніліна], т. 1—12, М., 1958; Ізбр. проїзв.(твір), [вступ. ст. А. Смирнова], Л., 1938; Ізбр. проїзв.(твір), т, 1—2, вступ. ст. Н. Хуцишвілі, М., 1954.
Літ.: Толстой Л. Н., Предісл. до Соч. Гюї де Мопассана. Полн. собр. соч.(вигадування), т. 30, М., 1951; Франс А., Ги де Мопассан і французькі розповідачі, Собр. соч.(вигадування) у 8 тт., т. 8, М., 1960; Раськин Би., Гиде Мопассан, в збірці: Письменники Франції, М., 1964; Луначарський А. Б., Предісл. до «Новел» Мопассана, Собр. соч.(вигадування) у 8 тт., т. 5, М., 1965; Евніна E. М., Мопассан, і її кн.: Західноєвропейський реалізм на рубежі Xix—ХХ століть, М., 1967, с. 42—80; Данілін Ю. І., Життя і творчість Мопассана, М., 1968; Лану А., Мопассан, М., 1971; Dumesnil R., Guy de Maupassant, P., 1947 (є літ.(літературний)); Thoraval J., L''art de Maupassant d''après ses variantes, P., 1950; Vial A., Guyde Maupassant et l''art du roman, P., 1954 (є літ.(літературний)); Artinian A., Pour et contre Maupassant, P., 1955; Lemoine F., Guy de Maupassant, P. [1957]; Sullivan E., Maupassant. The short stories, N. Y., [1962]; Ignotus P., The paradox of Maupassant [L., 1966].
