мова Яванця, мова населення Центральної і Східної Яви і деяких районів північного побережжя Західної Яви. Число тих, що говорять Я. я. близько 40 млн. чоловік (1970, оцінка). Відноситься до західної (індонезійською) гілки австронезійськой (малайсько-полінезійською) сім'ї мов. Фонетичні і граматичні особливості: регулярне чергування приголосних і голосних, слабка відмінність по участі голосу між дзвінкими і глухими змичками; простота морфемної структури слова, значна кількість кореневих слів; переважання аналітичних засобів граматичного вираження над синтетичними. У лексиці багато запозичень з індійських мов, арабського, голландського, португальського, англійського, малайського. Існують лексико-стілістічні градації, обумовлені соціальними причинами (нгоко — «простий мова», кромо — «ввічлива мова» і ін.). Історію Я. я. прийнято ділити на 3 періоди: древнеяванський мова — до 12—13 вв.(століття), среднеяванський мова — з 12—13 вв.(століття) до 17 ст, сучасний Я. я. — з 17 ст Прадавній напис датується 732, прадавній письмовий пам'ятник — 809. Древнеяванський мова користувалася писемністю каві ; на її основі створене лист яванця чаракан. З 14—15 вв.(століття) поширився арабський лист, в 17—18 вв.(століття) введена голландцями латиниця яка набула з часом широкого поширення і в 20 ст витіснила інші види листа.
