повстання Яванця 1825—30, війна Яванця, народне повстання проти голландських колонізаторів на о. Ява в Індонезії, одне з найбільших антиколоніальних повстань в Азії в 19 ст Носило форму релігійної війни. Ідеологічним прапором, довкола якого об'єдналися селянство, значна частина феодалів, мусульманського духівництва, був іслам, що став символом незалежності в боротьбі проти колонізаторів-християн. Повстання очолили патріотично налагоджені феодали, керовані Діпонегоро, який в ході повстання був проголошений султаном і главою ісламу всієї Яви. Метою повстання було вигнання голландських колонізаторів і відновлення самостійної держави на Яві.
Повстання почалося в липні 1825 в Джокьякарте і поширилося на півночі і північно-східній частині Центральної Яви — резідентства (колоніальної територіально-адміністративної одиниці) Кеду, Пекалонган, Багелен, Семаранг. Повстанці дотримувалися партизанської тактики. Осенью 1825 і влітку 1826 Діпонегоро наніс колонізаторам поразки під рр. Семаранг і Кечебон. В кінці 1827 повстання поширилося на резідентство Рембанг, але тут було пригнічено. Поступово голландські колонізатори, що володіли військовою перевагою, стискували кільце побудованих ними зміцнень довкола основних територій повстанців. Підкупами і поступками колоніальні власті привернули на свій бік значну частину феодалів. У таборі повстанців посилилися розбіжності. У цих умовах Діпонегоро пішов на переговори з голландськими властями, під час яких був віроломно захоплений в полон (1830). Я. ст було жорстоко пригнічено.
Літ.: Мовчанюк П. М., народна війна Яванця 1825—1830, М., 1969; Louw P. J. F., Klerck E. S. de, De Java Oorlog van 1825—1830, dl 1—6 Batavia, 1894—1909; Sagirnun М. D., Pahlawan Dipanegara berdjuang, Jogjakarta, 1957.
