Механіцизм, однобічний метод пізнання і світобачення, що грунтуються на виставі, ніби механічна форма руху єдина об'єктивна. Послідовний розвиток цього погляду приводить до заперечення якісного різноманіття явищ в природі і суспільстві або до уявлення про нього як лише про суб'єктивну ілюзію. У ширшому сенсі М. є метод «зведення» складних явищ до їх простіших складових, метод розкладання цілого на частини, неспецифічні для даного цілого (на біологічні стосунки, коли йдеться про соціальних явищах, на физико-хімічних, коли йдеться про біології, і т. д.).
Історично М. виступав як пануючий напрям науково-матеріалістичній думці впродовж 16—18 вв.(століття), коли механіка була єдиною розвиненою наукою, що отримала вживання у виробництві, і тому здавалася «наукою взагалі», абсолютною наукою, що розташовує відповідно абсолютним методом — математикою, що розуміється в основному механістично. Класичними представниками М. можуть вважатися Р. Галілей, І. Ньютон, П. С. Лаплас (у природознавстві), Т. Гоббс, Же. Ламетрі, П. Гольбах ( у філософії). Типовими представниками М. в 19 ст були Л. Бюхнер, До. Фохт, Я. Молешотт, Е. Дюрінг. Однобічно механістичний підхід до пізнання природних і суспільних явищ піддавався критиці Б. Спінозою, Р. Ст Лейбніцом, частково Д. Дідро. Як обмежено виправданий метод мислення, він був здоланий («знятий») Г. Гегелем (йому належить і сам термін «М-коду.») в діалектичному розумінні завдань і природи мислення. Критикуючи М., Гегель одночасно ототожнював його недоліки з природою матеріалізму взагалі. Гегель «...хотел принизити матеріалізм епітетом “механічний”. Але річ у тому, що критикований матеріалізм Гегелем — французький матеріалізм XVIII століття — був дійсно виключно механічним...» (Енгельс Ф., див.(дивися) Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 20, с. 568—69).
М. є пройденний історичний етап розвитку матеріалістичної філософії, і всяка спроба відродити його в сучасних умовах повинна розцінюватися як крок назад в науковому відношенні. Можливість рецидивів М. корениться в тому, що будь-яка, скільки завгодно складна і розвинена форма руху матерії укладає в своєму складі механічний рух як одну із сторін. Тому із законами механіки і можуть бути погоджені не лише різні, але і прямо протилежні процеси і явища. Якраз при такому «узгодженні» здійснюється те нівелювання, в ході якого піддаються забуттю їх якісна своєрідність і суперечність. По відношенню до будь-якої форми руху, окрім чисто механічною, М. приводить зрештою до визнання принципової неможливості її пізнання. М. у Галілея, Гоббса, французьких матеріалістів ще ні в щонайменшій мірі не торкнуться агностицизмом . Але в 19 ст серед естествоїспитателей-механістов поширюються агностичні погляди. Відповідно до принципу: що не механіка, то не наука, всяке знання, що розкриває природу надмеханічеських областей руху, оголошується ненауковим. М. висуває поняття особливих зовнішніх «сил», в якому реальні моменти, абстраговані від руху перетворюються на самостійно існуючі механічні «причини» цього руху. «У механіці причини руху приймають за щось дане і цікавляться не їх походженням, а лише їх діями. Тому якщо ту або іншу причину руху називають силоміць, то це ніскільки не шкодить механіці як такий; але завдяки цьому звикаються переносити це позначення також і в галузь фізики, хімії і біології, і тоді неминуча плутанина» (там же, с. 407). Особливо наочно неспроможність М. виявляється в області проблем мислення, свідомості, життя. Тут М. виявляється грунтом для віталізму, телеології і ідеалізму.
М. як позиція у філософії є типовим проявом метафізичного методу мислення, нездібного впоратися з протиріччям. Стикаючись з протилежними визначеннями предмету, М. завжди прагне закреслювати одне з них (наприклад, якість на догоду кількості) або ж вважає лише одне з них як достеменне, в протилежність іншому, що приймається за недостеменне: то абсолютна випадковість, то настільки ж абсолютна необхідність, то дискретність, то безперервність і так далі М. містифікує і само поняття причини, що діє, розуміє рух не як саморух матерії, а як результат дії зовнішньої сили, тому і матерія представляється йому інертною і відсталою масою.
Діалектичний матеріалізм встановив на основі узагальнення даних науки, що механічний рух є сторона, абстрактно-загальна умова всякого руху. У складі вищих, надмеханічеських процесів воно виявляється «побічною формою», необхідною, але далеко не достатньої для характеристики природи цих процесів.
Літ.: Енгельс Ф., Діалектика природи, Маркс До. і Енгельс ф., Соч., 2 видавництва, т. 20; його ж, Анті-Дюрінг, там же; Гегель Р. В, Ф., Енциклопедія філософських наук, ч. 1, Логіка, Соч., т. 1, М. — Л., 1929; його ж, Наука логіки, там же, т. 5—6, М., 1937—39; Самуськевіч А. Ст, Деякі філософські питання атомістики і боротьба проти механіцизму в сучасній фізиці, в збірці: Наукові праці по філософії [Білорус. університету], ст 1, Мінськ, 1956; Віслобоков А. Д., Марксистська діалектика і сучасний механіцизм, М., 1962.
