Мертві мови, мови, що не вживаються більш в розмовній мові і, як правило, відомі лише з письмових пам'ятників. В деяких випадках М. я., переставши служити засобом живого спілкування, зберігаються у письмовій формі і використовуються для потреб науки, культури, релігії. Наприклад, з 4 ст латинська мова перестає бути розмовною мовою Римської імперії; у її різних областях він розвивається самостійно, внаслідок чого виникають нові — романські мови. Проте в середні віки (і навіть в 20 ст) латинська мова залишається мовою науки, релігії, культури. Середньовічна грецька мова є офіційною державною мовою Греції (кафаревуса, буквально — чистий), на відміну від розмовної народної мови (дімотіка). Звуки мови, що штучно зберігається, виголошуються згідно традиції; наприклад, в Росії латинські слова прийнято виголошувати згідно німецької традиції; грецькі — згідно західно-європейської латинізованій традиції або відповідно до російської модифікації візантійської вимови (після 60-х рр. 19 ст — лише в церковному ужитку). У ін. випадках, коли древня мова уживалася переважно в усній формі, він безслідно зникав. Проте до нього знов виникає інтерес у зв'язку з відкриттям пам'ятників. В результаті дешифровки удається прочитати і осмислити тексти, і М. я. стає надбанням науки. Так, за допомогою паралельного двомовного тексту (білінгви) (Розеттський камінь) у 1814 англійським ученим Т. Юнгом і в 1822 французьким ученим Ж. Ф. Шампольоном була дешифрована єгипетська мова; у 1915 чеський учений Б. Грозний дешифрував хеттськую писемність; у 1963 радянський учений Ю. В. Кнорозов дешифрував писемність індійців майя, що складається з ідеографічних, фонетичних знаків детермінатівов . Часто самоназваніє дешифрованої мови залишається невідомою і вводиться умовна назва: наприклад, в 1907—08 німецькі учені Е. Зіг і В. Зіглінг дешифрували дві близькоспоріднені індоєвропейські мови, названих умовно «тохарський А» і «тохарський Би» по місцю знаходження пам'ятників; один з діалектів старогрецької мови (о. Крит) названий умовно «мова лінійного листа Б» (по характеру писемності). Інколи характер писемності і окремі більш менш ясні лексеми непіддатливого дешифровці М. я. дозволяють привласнити даною сукупності текстів особлива назва (наприклад, «мова лінійного листа А»; о. Крит). Лексика М. я. характеризується кількісну обмеженістю, лексемами, значення яких залишається невідомим, і лексемами, що зустрічаються в текстах лише один раз (hapax legomena). Відомі спроби відродити М. я., наприклад в Авіньоне (Франція) і Ватикані видаються збірки нових термінів на латинській мові; у таких випадках нова лексика перекладається з живих мов за допомогою лексичного запасу М. я. або запозичується.
