Мелодія (від греч.(грецький) melodía — спів, наспівавши, пісня, мелодія), одноголосно виражена музична думка (по І. Ст Способіну). М. — «найістотніша сторона музики» (С. С. Прокофьев), проста і первинна її форма, головний її елемент, що вбирає в себе виразний ефект багато інших. Основні значення терміну: послідовний ряд звуків, зв'язаних між собою в єдине ціле (М. — лінія, в протилежність гармонії акорду як об'єднанню звуків в одночасності); головний голос (наприклад, у виразах: «М-код. і супровід», «М-код. і бас»); смислова і образна цілісність, осереддя музичної виразності (власне М. — «музична думка»).
М. зберігає сліди свого початкового зв'язку з мовою, віршем, рухом тіла (наприклад, в танці). Подібно до мови, М. є звернення до слухача з метою дії на нього, оперує звуковим матеріалом; виразність М. спирається на певний емоційний тонус, на такі загальні з мовою засоби, як висота звуку, ритм, гучність, темп, темброві нюанси і т.д., а також на динаміку їх змін. «Мовна і чисто музична інтонація — гілки одного звукового потоку» (Б. Ст Асафьев). Проте на відміну від мови М. оперує ступінчасто розташованими тонами певної висоти, музичними інтервалами; мелодійні звуки мають лад і особливого роду ритмічну організацію.
М. — багатоскладний елемент музики. Очолююче положення М. серед ін. елементів пояснюється можливістю концентрувати в мелодійній лінії дію ладу, гармонії, метра, ритму, логічних зв'язків між частинами композиції і т.д. Весь цей багатий комплекс елементів музики в одноголосному вираженні і сприймається як М. Наїболєє специфічний компонент М. — мелодійна лінія. Підйоми і спади в мелодійній лінії можуть розглядатися як віддзеркалення М. душевного руху, що породив (рух вгору зв'язується з емоційним підйомом, вниз — із заспокоєнням). Структура М. заснована на взаємодії цілеспрямованого руху звукового потоку з ладами, метрорітмічеськимі і структурними умовами його оформлення. Природне взаємовідношення між енергією лінії і спрямованістю мелодійного руху обумовлює прадавню модель М. — низхідну лінію що починається з високого звуку (Л. А. Мазель: «вершина — джерело») і завершується спуском або падінням до нижньої засади. Проте обмеження прямолінійним рухом примітивно і естетично малопрівлекательно. Художній інтерес складають всілякі його розцвічування, ускладнення, що вуалюють його, і моменти протилежності. Тони мелодійного ствола обростають відгалуженнями, малюнки яких додають М. гнучкість, багатство, естетичну виразність:
Н. А. Римських корсаків. «Царська наречена», арія Марфи.
Аналіз мелодійної структури наведеної вище арії.
Дійсний витік і невичерпна скарбниця М. — народна музична творчість. Велику цінність в російській народній творчості представляють старовинні селянські М., що залучають величавою епічною ясністю, глибиною відчуття:
Ти, річка чи, моя річенька (весільна).
Мелодика григоріанського хоралу в протилежність античній характеризується звільненням від пов'язаних з рухом тіла моментів і зосередженням на сенсі тексту, піднесеному роздумі. Ритміка строго не фіксована і залежить від вимовлення тексту:
Комуніо. Тон III.
Староруське співецьке мистецтво типологічно є паралеллю західному григоріанському хоралу, але різко відрізняється від нього по інтонаційному вмісту. М. майстрів староруського співецького мистецтва — коштовне культурне надбання російського народу.
Степенна знаменного розспіву. Голос 6.
Європейська (в т.ч. і російська) мелодика нового часу заснована не на старовинних ладах (як середньовічна), а на мажорно-мінорній системі. Естетично мелодика І. С. Баха, Ст А. Моцарта, Л. Бетховена, Ф. Шуберта, Ф. Шопена Р. Вагнера, М. І. Глінки, П. І. Чайковського, М. П. Мусоргського направлена на якнайповніше розкриття світу людської особи, індивідуума.
Мелодика 20 ст представляє картину великої строкатості, тягнучись від архаїки прадавніх шарів народної музики (І. Ф. Стравінський, Би. Барток) до прийомів новітніх систем композиції (А. Веберн, До. Штокхаузен, П. Бульоз, Е. Ст Денісов, А. Р. Шнітке, Р. К. Щедрін і ін.). Приклад сучасної М.:
С. С. Прокофьев. 7-я соната для фортепіано, частина I.
Літ.: Шишов І., До питання про аналіз мелодійної будови, «Музична освіта», 1927 № 1/2, 3/4; Тох Е., Вчення про мелодію, пер.(переведення) з йому.(німецький), М., 1928; Беляєва-Екземплярськая С., Яворський Би., Структура мелодії, М., 1929; Курт Е., Основи лінеарного контрапункту, пер.(переведення) з йому.(німецький), М., 1931; Мазель Л., Про мелодію, М., 1952; Успенський Н., Староруське співецьке мистецтво, 2 видавництва, М., 1971; Riemann Н., Neue Schule der Melodik, Hamb., 1883; Schenker H., Neue musikalische Theorien und Phantasien, Bd 3, 2. Aufl., W. — Zürich — L., 1956; Szabolcsi B., Bausteine zu einer Geschichte der Melodie, Bdpst. 1959.
