Мейєрбер Джакомо
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Мейєрбер Джакомо

Мейєрбер (Meyerbeer) Джакомо (справжнє ім'я і прізвище — Якоб Лібман Бер; Beer) (5.9.1791, Тасдорф, поблизу Берліна, — 2.5.1864, Париж), композитор. Народився в сім'ї єврейського банкіра. Музичну освіту здобув під керівництвом М. Клементі (фортепіно), К. Ф. Цельтера і Г. І. Фоглера, який направив інтерес М. до оперного мистецтва. 1816—24 провів в Італії, де, опановувавши оперний стиль, писав опери, з яких найбільший успіх мала «Хрестоносець в Єгипті» (1824, Венеція; 1825, Париж). З 1842 М. — генерал-музік-діректор в Берліні. Оригінальний композиторський почерк М. визначився на початок 30-х рр. Був зв'язаний в своєму розвитку з різними творчими школами (німецькою, італійською). Створив стиль героїко-романтічною великої опери . Вже ранні його вигадування виявили тяжіння до героїчних тем і образів, до широких концепцій. У 30—40-х рр. для паризького театру їм написані кращі твори (на лібретто Е. Ськріба), у тому числі опера «Роберт-диявол» (1831, Париж). З найбільшою повнотою і досконалістю оперна концепція М. втілилася в опері «Гугеноти» (1836, там же; у Росії — під назвою «Гвельфи і гибелліни»). У «Пророку» (1849, там же; у Росії — під назвою «Облога Гента», потім «Іоан Лейденський») виявилися деякі недоліки цього типа опери, «Африканка» (1865, постановка посмертно) свідчила про його кризу, що намічається. Основу оперного стилю М. складають сценічно-ефектний, напружений розвиток сюжету, яскраві образи героїв, колоритність масових сцен, психологічні і видовищні контрасти, прагнення додати драмі соціальне звучання. Розвиток цілого підкоряється чіткій музично-драматургічній лінії з виділенням загальною і приватних (по актах) кульмінацій. М. зробив великий вплив на оперний театр 19 ст, проте надалі настала реакція проти «мейерберовщини», її зовнішніх ефектів (деколи в збиток правдивості і емоційної природності). Менше значення мали комічні опери: «Північна зірка» (1854, Париж) і «Плоермельськоє пробачення» («Дінора», 1859, там же). М. належать також кантати, хори, оркестрові твори, театральна музика (в т.ч. музика до драми «Струензе» М. Бера, брата композитора), фортепіанні п'єси, пісні.

 

  Літ.: Кремльов Ю. А., Джакомо Мейербер, [Л.], 1936; Соллертінський І. І., Джакомо Мейербер, 2 видавництва, М., 1962; Хохловкина А. А., Західноєвропейська опера, М., 1962, с. 350—65; Curzon P. H. de, Meyerbeer, P. [1910]; Becker H., Der Fall Heine-meyerbeer, B., 1958.

  Т. Н. Ліванова.

Дж. Мейєрбер.