Мейнеке (Meinecke) Фрідріх (30.10.1862, Зальцведсль, — 6.2.1954, Західний Берлін), німецький історик. Професор Страсбурзького (1901—06), Фрейбургського (1906—14), Берлінського (1914—28) університетів. У 1896—1935 головний редактор журналу «Хисторіше цайтшріфт» («Historische Zeitschrift»). Труди М. лише в невеликій мірі — конкретно-історичні дослідження; найважливіші з них присвячені вивченню історії ідей, які М. вважав двигуном історичного процесу. У книзі «Космополітизм і національну державу» (1908) він представив історію об'єднання Німеччини у вигляді розвитку ідеї національної держави. Ослабіння позицій німецького імперіалізму після 1-ої світової війни 1914—18 привело М. до відмови від традиційного для дворянсько-буржуазної історіографії уявлення про державу як втілення етичної ідеї («Ідея державного розуму в новій історії», 1924). М. став стверджувати, ніби в історії велику роль грає ірраціональний, «демонічний» початок. Погодившись з новими історичними умовами, М. закликав спиратися на соціал-демократію і висловлювався за союз із західними державами. У роки фашистської диктатури вийшла крупна теоретіко-методологічна праця М. «Виникнення історизму» (1936), в якому він підсумовував свої переконання на історичні явища як суто індивідуальні комплекси, не підлеглі яким-небудь об'єктивним закономірностям. Після розгрому фашизму М. в книзі «Німецька катастрофа» (1946) піддав критиці деякі сторони політичного курсу німецького імперіалізму і, відмовляючись від найбільш збанкрутілих доктрин ідеалістичної методології, прагнув відстояти її суть. Будучи з 1948 ректором т.з. Вільного університету в Західному Берліні, М. взяв активну участь в розпалюванні «холодної війни».
Літ.: Данілов А. І., Фрідріх Мейнеке і німецький буржуазний історизм, «Нова і новітня історія», 1962 № 2; Lozek G., Syrbe Н., Geschichtsschreibung contra Geschichte, B., 1964.
