Мейерхольд Всеволод Еміль [28.1(9.2) .1874, Пенза, — 2.2.1940, Москва], радянський режисер і актор, народний артист Республіки (1923). Член КПРС з 1918. Народився в сім'ї підприємця, вихідця з Німеччини. У 1895 поступив на юридичний факультет Московського університету, в 1896 — на 2-й курс драматичного класу музично-драматичного училища Московського філармонічного суспільства; після закінчення в 1898 увійшов до трупи Московського Художнього театру. Найбільш значні ролі М. — Трепльов, Тузенбах («Чайка», «Три сестри» Чехова), Іоганнес («Самотні» Гауптмана), Мальволіо, принц Арагонський («Дванадцята ніч», «Венеціанський купець» Шекспіра). У 1902 М. пішов з МХТ(Московський Художній театр); до 1905 очолював організоване ним «Товариство нової драми» (Херсон, Миколаїв, Тбілісі), де виступив і як режисер. Тут почала формуватися художня програма М., пов'язана з поетикою символізму, з принципами умовного театру, стилізації, підпорядкування акторської дії живописно-декоративному початку. Ця програма отримала обгрунтування в роботі М. в Студії на Поварській (Москва, 1905), створеній за ініціативою До. С. Станіславського. Оцінюючи підготовлені М. спектаклі («Смерть Тентажіля» Метерлінка і «Шлюк і Яу» Гауптмана), Станіславський вважав, що тут актори були простими глиною для ліплення красивих груп, мізансцен, за допомогою яких М. здійснював свої цікаві ідеї. Якнайповніше вираження стилістики умовного театру знайшло в театрі В. Ф. Коміссаржевськой (Петербург), де в 1906—07 М. був головним режисером. Продовживши режисерську діяльність в Александрінськом театрі (з 1908), М. ставив вже інше завдання — відродження принципів «театру минулих епох»; прагнув до поєднання трагічного гротеску з традиціями народного площадкового видовища (у спектаклях «Дон Жуан» Мольера, «Маскарад» Лермонтова), що мало важливе значення для його подальшої діяльності. Зокрема, стало основою експериментальної роботи М. в Студії на Бородінськой (з 1914, Петербург), де М. поставив «Незнайомку» і «Балаганчик» Блоку.
Протест проти буржуазно-міщанського епігонського натуралізму привів М. в перші ж роки після Жовтневої революції 1917 до висунення ідей «Театрального Жовтня», направлених на створення яскраво-видовищного політично-агітаційного театру. Пережитки впливів символістів, крайнощі полеміки проти академічних театрів незрідка були ощутіми в діяльності М. за радянських часів. Проте найбільш значні спектаклі що очолювався їм в 1920—1938 театру (див. Мейерхольда імені театр ) були направлені на створення мистецтва, пов'язаного з революційною сучасністю як своїм вмістом, так і властивою їм динамічною формою. Вони були близькі поетиці Ст Ст Маяковського, його трактуванню театру як з'єднання «трибуни» і «видовища». Це характерно для спектаклів «Містерія-буф», «Клоп» і «Лазня» Маяковського, «Зірки» Верхарна, «Мандат» Ердмана, «Останнього рішучого» Вишнєвського, «Вступ» Германа. Працюючи над творами класичної драматургії, М. прагнув до загостреного соціально-викривального і яскраво-видовищного розкриття п'єси, владно підпорядковувавши сценічне втілення своєму режисерському баченню, деколи не зупиняючись навіть перед тією, що перемонтувала тексту [«Ліс» Островського, «Ревізор» Гоголя, «Горе розуму» («Лихо з розуму») Грібоєдова і ін.].
М. здійснював свої шукання і в музичному театрі. У передреволюційні роки він ставив опери в петербурзькому театрі («Орфей і Еврідіка» Глюка, 1911) Маріїнськом, а в 1935 дав нове сценічне прочитання «Пікової пані» Чайковського (Малий оперний театр, Ленінград).
В 1922—24 М. був художнім керівником московського Театру Революції. Після закриття Театру ним. Мейерхольда (1938) К. С. Станіславський залучив М. до роботи в керованому їм оперному театрі.
Творчі пошуки М. зробили великий вплив на радянський і зарубіжний театр.(театральний)
Соч.: Статті. Листи. Мови. Бесіди, ч. 1—2, М., 1968.
Літ.: Луначарський А. Ст, Про театр і драматургію, т. 1, М., 1958, с. 108—16, 373—407; Маяковський Ст Ст, Полн. собр. соч.(вигадування), т. 12, М., 1959; Вовків Н., Мейерхольд, т. 1—2, М. — Л., 1929: Гвоздев А. А., Театр ним. Вс. Мейерхольда (1920—1926), Л., 1927; Алперс Би., Театр соціальної маски, М. — Л., 1931; Ростоцкий Би., Про режисерську творчість Ст Е. Мейерхольда, М., 1960: Зустрічі з Мейерхольдом. Сб. спогадів, М., 1967; Рудніцкий До. Л., Режисер Мейерхольд [М., 1969].
