Мейерхольда імені театр, радянський драматичний театр (Москва). З 1920 працював під назвою Театр РРФСР 1-й, в 1922 як Вольна майстерня Мейерхольда при Державних вищих театральних майстернях увійшов до Театру актора, перетвореного в кінці того ж року в Театр ГИТІС(Державний інститут театрального мистецтва імені А. Ст Луначарського) а; з 1923 називається Театр ним. Мейерхольда (з 1926 — Державний театр ним. Мейерхольда). Напрям діяльності театру визначався його керівником — Ст Е. Мейерхольдом і відображало складну дорогу розвитку його режисерської творчості. Всі спектаклі театру ставилися Мейерхольдом (зрідка спільно з ін. режисерами). Театр відкрився «Зірками» Верхарна (1920, режисери Мейерхольд і В. М. Бебутов) — урочистим, ораторіально-мітинговим видовищем. Почата «Зірками» установка на зближення театру з революційною сучасністю, на перетворення його на засіб політичної агітації отримала розвиток в спектаклях «Містерія-буф» Маяковського (2-я редакція, 1921, режисери Мейерхольд і Бебутов), «Земля дибки» Мартіне і Третьякова (1923), «Д. Е.» Подгаєцкого по Еренбургу (1924). Сатиричному викриттю міщанки була підпорядкована постановка «Мандата» Ердмана (1925). У театрі вперше знайшли своє втілення п'єси Маяковського «Клоп» (1929) і «Банячи» (1930). Важливе значення для розвитку радянського театру мали публіцистичні спектаклі: «Гарчи, Китай» Третьякова (1926), «Останній рішучий» Вишнєвського (1931), «Вступ» Германа (1933). В той же час в деяких постановках на перший план виступало вирішення формальних завдань, спектаклі будувалися на принципах «біомеханіки», близької конструктивізму («Великодушний рогоносець» Кроммелінка, 1922). Суперечливими були звернення театру до класичної драматургії: «Смерть Тарелкина» Сухово-Кобиліна (1922), «Ліс» Островського (1924), «Ревізор» Гоголя (1926), «Горе розуму» по «Лиху з розуму» Грібоєдова (1928), «33 непритомність» («Пропозиція», «Ведмідь» і «Ювілей» Чехова, 1935). У здійсненні цих п'єс драматургія незрідка виявлялася не лише повністю підпорядкованою, але частково і деформованою суб'єктивним баченням режисера. Труднощі, що позначилися в життя театру в середині 30-х рр., пов'язані з тим, що передивляється його керівником свого творчого досвіду, з прагненням зближуватися з системою психологічного театру (прикладом чого з'явилася постановка «Пані з камеліями» Дюма-сина, 1934), з деяким ослабінням контактів з радянською драматургією, дали привід для звинувачень театру у відриві від радянської дійсності. У 1938 театр був закритий. У трупі театру в різні роки були актори: М. І. Бабанова, Н. І. Боголюбов, Е. П. Гарін, М. І. Жаров, І. Ст Ільінський, С. А. Мартінсон, Д. Н. Орлів, З. Н. Райх, Л. Н. Свердлін, М. І. Царев, М. М. Штраух; режисери: Л. Ст Варпаховський, Би. І. Равенських, П. Ст Цетнеровіч, І. Ю. Шлепянов, Н. В. Екк і ін.
