Мартинов Леонід Миколайович [народився 9(22) .5.1905, Омськ], російський радянський поет. Народився в сім'ї техніка шляхів сполучення і сільської вчительки. Почав друкуватися в 1921. Був книгоношею, брав участь в геологічних експедиціях. Історичному минулому Сибіру присвячені поеми-повісті 30-х років («Літописець Тобольська», «Шукач раю», «Домоткана Венера» та інші), які відрізняються оригінальними фабулами, етнографічною достовірністю, широтою філософської основи. Як би коментарем до поем є художньо-історичні нариси в прозі «Фортеця на Омі» (1939) і «Повісті про воєводство Тобольська» (1945). Романтична лірика М. пов'язана з легендарно-фантастичним чином «Лукомор'я» (збірки «Лукомор'я» і «Ерцинський ліс», обидва — 1945) — символом північної батьківщини поета і одночасно бажаної країни щастя. У зрілій ліричній творчості М. (з 2-ої половини 40-х років) — збірки «Вірші» (1955) «Первородство» (1965; Державна премія РРФСР імені М. Горького, 1966), «Голос природи» (1966) та інші — переважає радісне відчуття невпинного оновлення світу, що виникає з вражень і прикмет повсякденності і досягає планетарних, навіть космічних масштабів. Для ліричного героя М. характерні демократизм, презирство до дутих авторитетів і раболіпства, бажання узяти на себе відповідальність за те, що все відбувається в світі. Вірші М. носять характер роздумів поетична думка подається в узагальнено-алегоричних і афористичних формах і закріплена грою словесних і звукових асоціацій. З 50-х років розгортається робота М. як поета-перекладача (збірка «Поети різних країн», 1964). Вірші М. переведені на багато іноземних мов. Нагороджений 2 орденами, а також медалями.
Соч.: Вірші і поеми, т. 1—2, М., 1965; Гіперболи, М., 1972.
Літ.: Тарасенков А., Поеми Леоніда Мартинова, в його книзі: Статті про літературу, т. 1, М., 1958; Огнев Ст, Лірика Л. Мартинова, в його книзі: Поезія і сучасність, М., 1961; Урбан А., Прийдешнім вдень, «Зірка», 1964 № 10; Дементьев Ст Ст, Леонід Мартинов, Поет і час, М., 1971.
