Маркович (Марковіћ) Светозар (9.9.1846, Заєчар, — 26.2.1875, Трієст), сербський революционнsq демократ, ідейний попередник сербської соціал-демократії, філософ-матеріаліст, публіцист і літературний критик. Народився в сім'ї дрібного чиновника. Здобув вищу технічну освіту в Бєлграді (1863—66), Петербурзі (1866—69), Цюріху (1869—70). Брав участь в російському революційному русі, був близький до підпільної петербурзької організації «Сморгонськая академія». У Швейцарії був агентом-кореспондентом російської секції 1-го Інтернаціоналу. З літа 1870 в Сербії розвернув пропаганду соціалістичних ідей серед молоді, що вчиться. Видавав першу на Балканах соціалістичну газету «Раденик» (1871—72); був редактором газет «Jaвност» (1873 — 74), «Ослобођење» (1875). М. — родоначальник революційного напряму в сербській суспільній думці. На його світогляд великий вплив зробили ідеї росіян революційних демократів (особливо Н. Р. Чернишевського). Теоретичною основою революційних поглядів М. була матеріалістична філософія, викладена їм у вигадуванні «Реальний напрям в науці і житті» (1871—72). Бачивши в працях Ч. Дарвіна, І. М. Сеченова і інших дослідників природи доказ того, що людське мислення похідне від руху матерії, М., проте, не міг остаточно здолати обмеженість антропологічного матеріалізму. У поясненні суспільних явищ залишався ідеалістом. Двигуном історичного розвитку М. вважав народ, виступав за знищення монархії і встановлення демократичної республіки за допомогою селянської революції, за реорганізацію державного і суспільного життя Сербії на початках широкої самоврядності. Вважав, що перехід до соціалізму можливий через напівпатріархальну общину-задругу (у чому позначилися погляди М. як утопічного соціаліста). Був прибічником національно-визвольної революції югославянських народів і створення федерації вільних рівноправних республік на Балканах. Багато літературно-критичних робіт М. («Поезія і мислення», 1868; «Реалізм в поезії», 1870; «Народ і письменники», 1872, та інші) поклали початок матеріалістичній естетиці в Сербії і критичному реалізму в сербській літературі. М. виступав проти безідейної поезії, критикував метафізичні принципи буржуазних естетів.
Соч.: Целокупна поділа, св. 1—8 Београд, 1892—1912: Сабрані спіси, 1—4, Београд, 1960—65; у російському переведенні — Вибрані вигадування, М., 1956.
Літ.: Історія філософії, т. 2, М., 1957, с. 462—73; Вулетіћ I., Светозар Марковіћ і руськи революционарні демократі, Новини Сад, 1964.
