Макаров Степан Осиповіч [27.12.1848(8.1.1849), Миколаїв, — 31.3(13.4) .1904, поблизу Порт-Артура], російський флотоводець, океанограф, полярний дослідник, кораблебудівник, віце-адмірал (1896). Народився в сім'ї прапорщика флоту, що вислужився з солдатів. У 1865 закінчив морське училище в Николаевске-на-Амурі, в 1869 вироблений в мічмани. Служив на кораблях ескадри Тихого океану, з 1871 — на Балтійському флоті; під час служби на броненосному човні «Русалка» досліджував проблеми непотоплюваності кораблів. У 1876 після перекладу на Чорноморський флот запропонував обладнати пароплав «Великий князь Костянтин» для перевезення мінних катерів в райони стоянки кораблів противника з метою їх атаки, чим поклав початок створенню кораблів міноносців і торпедних катерів; під час російсько-турецької війни 1877—78 здійснив цю ідею і провів ряд успішних атак турецьких кораблів жердяними мінами, а також вперше використовував саморушну міну-торпеду (Уайтхеда). У 1881, командуючи пароплавом-стаціонаром «Тамань», провів гідрологічні роботи в протоці Босфор і написав працю «О обміні вод Чорного і Середземного Морея» (1885), удостоєний премії Російської АН(Академія наук). У 1882—86 служив на Балтійському флоті. У 1886—89, командуючи корветом «Витязь», зробив кругосвітнє плавання, під час якого проводилися систематичні океанографічні роботи, особливо детально — в північній частині Тихого океану. Ці роботи були М. узагальнені в праці «„Вітязь” і Тихий океан» (т. 1—2, 1894). У 1890 призначений молодшим флагманом Балтійського флоту, а в 1891 головним інспектором морської артилерії. У 90-х роках винайшов бронебійні наконечники (так звані «наконечники Макарова») до артилерійських снарядів, що значно збільшили пробивну силу снаряда. З кінця 1894 — командувач ескадрою Середземного м. У 1894—96 зробив другу кругосвітню подорож: в кінці 1894 з Петербургу прибув на Середземне море, в 1895 перейшов з ескадрою, якою він командував, з Середземного моря через Суецький канал на Далекий Схід, в 1896 перейшов через Тихий океан до Північної Америки, проїхав через США і через Атлантичний океан повернувся до Росії. У 1896 командував ескадрою Балтійського флоту. Висунув ідею створення потужного криголама для дослідження Арктики і керував спорудою криголама «Ермак» . У 1897 опублікував капітальна праця («Міркування по питаннях морської тактики», 2 видавництва, 1943), в якій виклав основи тактики парового броненосного флоту, обгрунтувала необхідність взаємодії артилерійських і мінно-торпедних кораблів в бою, доцільність вживання буд кільватера в бойових порядках броненосних ескадр, сформулював принципи протимінної і протичовнової оборони. У березні 1899 на «Ермаке» М. перейшов з Ньюкасла до Кронштадта, здолавши льоди Фінської затоки, потім зробив похід в Ревель. У червні — серпні того ж року зробив на «Ермаке» два пробні арктичні рейси, проник на північ від Шпіцбергена до 81°21'' с. ш.(північна широта) У 1901 плавав в Баренцевом море у важких льодових умовах, двічі личив до Землі Франца-Іосифа і північно-західного берега Нової Землі. З 1899 головний командир Кронштадтського порту. У праці «Без вітрил» (1903) розробив питання вчення і виховання особового складу флоту в мирний час. Після початку російсько-японської війни 1904—05 призначений 1(14) лютого командувачем Тихоокеанською ескадрою і 24 лютого (8 березня) прибув в Порт-Артур. Успішно керував діями кораблів при обороні Порт-Артура, але незабаром загинув на броненосці «Петропавловськ», що підірвався на міні. У 1913 в Кронштадті М. споруджений пам'ятник (роботи Л. Ст Шервуда).
Соч.: Про непотоплюваність судів, «Морська збірка», 1875 № 6; Розбір елементів, складових бойову силу судів СП(Збори постанов) Би, 1894; Про дослідження Північного Льодовитого океану, СП(Збори постанов) Би, 1897; «Ермак» в льодах, ч. 1—2, СП(Збори постанов) Би, 1901; Броненосці або безбронниє судна?, СП(Збори постанов) Би, 1905; Океанографічні роботи, М., 1950.
Літ.: С. О. Макаров. Документи, т. 1—2, М., 1953; Врангель Ф. Ф., Віце-адмірал С. О. Макаров. Біографічні нариси, ч. 1—2, СП(Збори постанов) Би, 1911—13: Крилов А. Н., Віце-адмірал Макаров, М., 1944; Еремєєв Л. М., Адмірал Макаров, М. — Л., 1939.
