Ліфшиц Ілля Михайлович [р. 31.12.1916 (13.1.1917), Харків], радянський фізик, академік АН(Академія наук) СРСР (1970; член-кореспондент 1960) і АН(Академія наук) УРСР (1967). Закінчив Харківський університет (1936) і Харківський механико-машинобудівній (нині політехнічний) інститут (1938). У 1937—68 працював у Фізіко-технічному інституті АН(Академія наук) УРСР в Харкові, з 1968 в інституті фізичних проблем АН(Академія наук) СРСР. З 1944 професор Харківського університету, з 1964 професор МГУ(Московський державний університет імені М. Ст Ломоносова). Основні праці по квантовій теорії твердого тіла, електронній теорії металів, теорії неврегульованих систем, фізичній кінетиці, фізиці полімерів. Створив динамічну теорію реальних кристалів, передбачив існування локальних і квазілокальних частот. Спільно із співробітниками розробив сучасну форму електронної теорії металів, що дозволила розшифрувати електронний енергетичний спектр металів (Ленінська премія, 1967). Побудував теорію електронного спектру неврегульованих систем. Сформулював основні представлення кінетики фазових переходів Ii-го роду і створив теорію зародкоутворення. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора і медалями.
Соч.: Електронна теорія металів, М., 1971 (совм. з ін.).
Літ.: Ілля Михайлович Ліфшиц (До 50-ліття з дня народження), «Успіхи фізичних наук», 1967, т. 91, ст 3, с. 559 (є бібл.).
