Ліванов Борис Миколайович [25.4(8.5) .1904, Москва, — 22.9.1972, там же], російський радянський актор і режисер, народний артист СРСР (1948). Народився в акторській сім'ї. Вчився в 4-ій Студії МХТ(Московський Художній театр). З 1924 актор МХАТ(Московський Художній академічний театр СРСР імені М. Горького) а. У 50-і рр. почав виступати і як режисер. Перші акторські роботи Л. (Шаховськой — «Цар Федір Іоанновіч» А. До. Толстого, Бондезен — «В брам царства» Гамсуна, Альмавіва — «Безумний день, або Одруження Фігаро» Бомарше, Аполлос — «Унтіловськ» Леонова, Кассио — «Отелло» Шекспіра і ін.) висунули його в число видатних представників молодого, післяжовтневого покоління артистів МХАТ(Московський Художній академічний театр СРСР імені М. Горького) а. Надалі він грав ролі, пронизані мажорним, святковим відчуттям дійсності (Кимбаєв — «Страх» Афіногенова, Швандя — «Любов Ярова» Тренева) і ролі відкритого сатіріч. звучання, виконані з рідким багатством і соковитістю фарб, із захоплюючим комедійним темпераментом (кавалер Ріппафрата — «Хазяйка готелю» Гольдоні, Ноздрев — «Мертві душі» по Гоголеві, і ін.); створював образи, відмічені ліризмом (Чацкий — «Лихо з розуму» Грібоєдова), і ролі, що поєднують в собі романтику і широту відчуття з детальною побутовою достовірністю (Кучерявець — «Гроза» Островського, Рибаків — «Кремлівські куранти» Погодіна).
В ролі Солоного («Три сестри» Чехова) пародійна гострота зовнішнього малюнка парадоксально поєднувалася в Л. з прихованим і глибоким ліризмом. Все його подальша творчість була пронизана прагненням до філософського осмислення дійсності, до створення крупних суперечливих характерів, що виникають на зламі двох епох (Забелін — «Кремлівські куранти» Погодіна, Єгор Буличов — «Єгор Буличов та інші» Горького), або образів людей, що трагічно усвідомлюють неможливість отримання етичного ідеалу (Дмитро Карамазов — «Брати Карамазови» по Достоєвському).
З цими творчими шуканнями зв'язані і режисерські роботи Л.: «Єгор Буличов та інші» (1964) і «Чайка» Чехова (1969). З 1924 Л. знімався в кіно. Серед його кращих робіт: героїко-романтічній ролі Дубровського («Дубровський», 1936), Пожарського («Мінін і Пожарський», 1939), Руднева («Крейсер Варяг», 1947), Генерала («Поема про море», 1958) і блискуча сатирична роль Потемкина («Адмірал Ушаков», 1953). Великий вклад у втілення на екрані образу комуніста вніс Л. виконання ролі Бочарова («Депутат Балтіки», 1937) і комісара Віхрова («Балтійці», 1938). У 1969 зіграв ученого — лікарку Седова у фільмі «Міра риски». Державна премія СРСР (1941, 1942, 1947, 1949, 1950, 1970). Нагороджений орденом Леніна, 5 ін. орденами, а також медалями.
