Лучицкий Володимир Іванович [20.4(2.5) .1877, Київ, — 20.10.1949, там же], радянський геолог і петрограф, дійсний член АН(Академія наук) УРСР (1945), заслуженого на діяча науки УРСР (1947). Закінчив Київський університет (1899). Професор Київського університету (1913—23 і 1945—49) і Московської гірської академії (з 1923, з 1930 — Московського геологорозвідувального інституту), директор інституту геологічних наук АН(Академія наук) УРСР (з 1947). Вивчав петрографію і мінералогію Українського кристалічного масиву, стратіграфію докембрія України і східноєвропейської платформи, гідрогеологію Криму і корисні копалини УРСР (фосфоріти, боксити, каолін, графить). Л. належить перша звідна робота по петрографічних провінціях СРСР (спільно с Е. А. Кузнецовим) і підручник «Петрографія» (1909, 6 видання, т. 1—2, 1947—49). Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Соч.: Петрографія України, Л., 1934 (спільно с П. І. Лебедевим); Петрографічні провінції СРСР, М. — Л., 1936 (спільно с Е. А. Кузнецовим); Каоліни України, М., 1928; Загальний огляд докембрія Європейської частини СРСР, в книзі: Стратіграфія СРСР, т. 1, М. — Л., 1939.
Літ.: Лазаренко Е. До., Пам'яті Ст І. Лучицкого, в книзі: Мінералогічна збірка № 4, Львів 1950.
