Лучицкий Ігор Володимирович [народився 10(23) .4.1912, Варшава], радянський геолог, член-кореспондент АН(Академія наук) СРСР (1968). Член КПРС з 1971. Син Ст І. Лучицкого . Закінчив Московський геологорозвідувальний інститут (1936). У 1937—49 працював в інституті геологічних наук АН(Академія наук) СРСР, в 1949—62 в Геологічному управлінні Енісейстроя і горно-геологічному інституті Західно-сибірської філії АН(Академія наук) СРСР. З 1962 завідувач лабораторією експериментальної тектоніки інституту геології і геофізики Сибірського відділення АН(Академія наук) СРСР. Професор Новосибірського університету (з 1964). Основні роботи по палеовулканології, тектоніці, тектонофізіке і моделюванню тектонічних процесів. Проводив геологічні дослідження в районах Східного Забайкалья, Красноярського краю, Іркутської області і гір Південного Сибіру. Обгрунтував народно-господарське значення нефелінових руд Алатау Коваля для будівництва Красноярського алюмінієвого комбінату. Нагороджений 2 орденами, а також медалями.
Соч.: Основні межі вулканізму Східного Забайкалья, М-код, — Л., 1950; Вулканізм і тектоніка девонських западин міжгірського прогину Мінусинського, М., 1960; Експерименти по деформації гірських порід в обстановці високого тиску і температур Новосиб., 1967 (спільно с В. І. Громіним і Г. Д. Ушаковим); Про значення експерименту в геології, в збірці: Проблеми теоретичної і регіональної тектоніки. До 60-ліття акад.(академік) А. Л. Яншина, М., 1971; Основи палеовулканології, т. 1—2, М., 1971.
