Лутфі (1366/1367, Герат, — 1465/1466, там же), узбецький поет. Писав староузбекськом мовою і на фарсі. До нас дійшли лише диван і поема «Гуль і Навруз» (1411—12), написані на староузбекськом мові. Лірика Л. зробила вплив на подальший розвиток узбецької поезії. Л. був майстром версифікації, блискучим стилістом, але віршам його не була властива властива традиційною середньовічній східній поезії химерність. Він використовував образотворчі засоби усної поезії тюркоязичних народів, наблизив літературу до реальної дійсності. Багато віршів Л. стали народними піснями. Поема «Гуль і Навруз» створена як поетична «відповідь» на однойменну поему персидського поета Джалала Табіба, написану в 1333. У основі сюжету поеми — легенда про два закоханих, після багатьох випробувань тих, що з'єднуються один з одним. Цей сюжет використаний Л. для затвердження думки про «ідеальну» державу, керовану справедливим государем.
Соч.: Танланган асарлар, Тошкент, 1958; Танланган асарлар, Тошкент, 1960; у російському переведенні — Лірика. Гуль і Навруз. [Передмова Е. Рустамова], М., 1961.
Літ.: Самойловіч А. Н., Чагатайськие туюги Лютфі, «ДАН СРСР. Сірок. В.», 1926; Рустамов Е. Р., Узбецька поезія в першій половині XV століття, М., 1963; Заріф Х., Лутфій ва Навойі, в збірці: Улуг ўзбек шоїрі, Тошкент, 1948; Еркинов С., Лутфій, Тошкент, 1965.
