Луков Леонід Давидовіч [19.4(2.5) .1909, Маріуполь, — 24.4.1963, Ленінград], радянський режисер, народний артист РРФСР (1957). Член КПРС з 1941. У 1928 закінчив робітфак. Був журналістом. У кіно виступив з сценарієм фільму «Ванька і Месник» (1928). Брав участь як режисер в колективі «Кінокомсомол» (Харків), що випустив документальні короткометражні кінонариси «Батьківщина моя — комсомол» (1932). Створив ряд картин про шахтарів (одна з ведучих тим його творчості): «Італійка» (1931), «Я люблю» (1936, по А. Авдєєнко), «Велике життя» (1940, 1-я серія), «Донецькі шахтарі» (1951). Події Громадянської війни 1918—20 знайшли віддзеркалення у фільмах: «Олександр Пархоменко» (1942), «Олеко Дундіч» (1958, спільно радянсько-югославська постановка); Великої Вітчизняної війни 1941—45 — в кінокартинах «Два бійці» (1943, по Л. Славіну), «Це було в Донбасі» (1945), «Рядовий Олександр Матросов» (1948), «До нового берега» (1955, по роману Ст Лациса). Л. екранізував спектаклі Малого театру «Варвари» і «Васса Железнова» Горького (обидва в 1953). У 50—60-і роки поставив фільми: «О цьому забувати не можна» (1954), «Різні долі» (1956), «Два життя» (1961). Державна премія СРСР (1941, 1952). Нагороджений орденом Леніна.
