Лукин Михайло Федорович [6(18) .11.1892, село Полухтіно, нині Зубцовського району області Калінінськой, — 25.5.1970, Москва], радянський воєначальник, генерал-лейтенант (1940). Член КПРС з 1919. Народився в селянській сім'ї. Учасник 1-ої світової війни 1914—18, в 1916 закінчив школу прапорщиків, мав чин поручика. У 1917 в Червоній Гвардії, з 1918 в Червоній Армії. У Громадянську війну 1918—20 був помічником начальника штабу дивізії, командиром полку і бригади, начальник штабу дивізії. Закінчив курси розвідників при Польовому штабі РККА (1918) і курси удосконалення начскладу при Військовій академії імені М. В. Фрунзе (1926). У 1935—37 комендант Москви, потім начальник штабу і заступник командувача військами Сибірського військового округу. З 1940 командував армією. Під час Великої Вітчизняної війни 1941—45 командував 16-ою, 20-ою і 19-ою арміями на Західному фронті. Під час наступу німецько-фашистських військ на Москву в жовтні 1941 керував оточеною групою армій в районі Вязьми, сковувавши противника. 14 жовтня був важко поранений (ампутована нога) і попав в полон, де мужньо тримав себе в тяжких умовах. У травні 1945 звільнений з полону. З 1946 у відставці. Нагороджений орденом Леніна, 5 орденами Червоного Прапора, орденами Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки і медалями.
