Лукин Микола Михайлович (псевдонім — Н. Антонов) [8(20) .7.1885 — 19.7.1940], радянський історик, академік АН(Академія наук) СРСР (1929). Член Комуністичної партії з 1904. Народився в Шматковий (нині в межі міста Москви) в сім'ї вчителя початкової школи. Закінчив Московський університет (1909); у 1915 почав викладати там же. Брав участь в організації в Москві більшовицькій газеті «Наша дорога» (1913). Після Лютневої революції 1917 був членом редколегії більшовицької газ.(газета) «Соціал-демократ». З жовтня 1918 відновив викладацьку діяльність спочатку в Московському університеті, потім в Академії Генштабу, в інституті червоної професури. У 1925 — один із засновників «Суспільства істориків-марксистів». У 1932—36 директор інституту історії Комакадемії, в 1936—38 директор інституту історії АН(Академія наук) СРСР. У 1933—38 відповідальний редактор журналу «історик-марксист». Основні праці присвячені Великою французькій революції (особливо класовій боротьбі у французькому селі в роки якобінської диктатури) і Паризькій Комуні 1871 (монографія «Паризька Комуна» вийшла в 4 виданнях, і для удосконалення кожного з них Л. використовував все новий круг джерел). Ряд робіт Л. освітлює епоху імперіалізму і міжнародний робочий рух цього періоду («Нариси по новітній історії Німеччини. 1890—1914», 1925 і ін.). У 1923 опублікував перший марксистський підручник нової історії для вищої школи («Новітня історія Західної Європи», 2 видавництва, 1925).
Соч.: Вибрані праці, т. 1—3, М., 1960—63.
Літ.: Європа в новий і новітній час, Збірку статей пам'яті акад.(академік) Н. М. Лукина, М-код.,1966, с. 3—79.
