Лужіцкий мова , мова лужічан (лужіцких сербів), що живуть в округах Дрезден і Котбус в ГДР(Німецька Демократична Республіка). Число тих, що говорять на Л. я. близько 100 тис. чоловік (1970, оцінка). Належить до західної гілки слов'янських мов. Розпадається на 2 групи говоров: верхнелужіцкие (на півдні) і ніжнелужіцкие (на півночі) з широким поясом перехідних говоров. Писемність виникла в 16 столітті. Має 2 літературних мови: верхнелужіцкий і ніжнелужіцкий, які розрізняються у фонетиці (наприклад, trawa, tšawa — «трава»; njesć, njasć — «нести»), в морфології (наприклад, категорія чоловічої особи в іменника, дієслова і ін. у верхнелужіцком і відсутності її в ніжнелужіцком; відсутність форми супіна у верхнелужіцком), в лексиці (наприклад ćěsla, twarc — «тесляр»; zbožo, gluka — «щастя»), в синтаксисі і словотворенні. На думку ряду лінгвістів, Л. я. є сукупністю двох мов: верхнелужіцкого і ніжнелужіцкого.
Літ.: Трофімовіч До. До., Серболужіцька мова, Львiв, 1964; Калнинь Л. Е., Типологія звукових діалектних відмінностей в ніжнелужіцком мові, М., 1967: Fasske Н., Jentsch Н., Michalk S., Sorbischer Sprachatlas, t. 1—3, Bautzen, 1965—70; Schuster- Šewc H., Bibliographie der sorbischen Sprachwissenschaft, Bautzen, 1966; Šewc H., Gramatika hornjo-serbskeje rěče, Budyšin, 1968.
