Ленінградський Великий Драматичний театр академічний ім. М. Горького (БДТ), один з перших театрів, створених після Великої Жовтневої соціалістичної революції. Найближчу участь в його організації взяли М. Горький, М. Ф. Андрєєва, літературне керівництво здійснював А. А. Блок. Відкритий в 1919 спектаклем «Дон Карлос» Шиллера. Театр був задуманий його організаторами як героїко-романтічній. Його трупу складали крупні актори: Ю. М. Юрьев, Н. Ф. Ченців, Ст Ст Максимов, А. Н. Лаврентьев, Ст Я. Софронов, режисери — Б. М. Сушкевіч, Н. Ст Петров, художники — М. Ст Добужінський, А. Н. Бенуа і ін. У перші роки роботи театру були поставлені спектаклі «Макбет» (1919), «Король Лір» (1920), «Юлій Цезарь» (1921) Шекспіра, «Розбійники» Шиллера (1919), «Рюї Блаз» Гюго (1921); комедії «Дванадцята ніч» Шекспіра, «Слуга двох панів» Гольдоні і «Сміхотворні спокусники» Мольера (все в 1921). В середині 20-х рр. в репертуарі театру з'являються твори радянської драматургії: «Заколот» (1925), «Розлом» (1927) Лавренева, «Луна зліва» Білоцерківського (1928) для Білля, «Людина з портфелем» Файко (1928), «Клоп» (1929) і «Лазня» (1930) Маяковського. У цих роботах БДТ затверджується як театр послідовно реалістичного напряму, отримують популярність актори А. І. Ларіков, Ст Я. Софронов, Ст П. Поліцеймако, О. Г. Казіко і ін. У 30-і рр. театр звертається до творчості М. Горького найбільшими досягненнями стали спектаклі — «Міщани» (1937, режисер А. Д. Дикий) і «Дачники» (1939, режисер Би. А. Бабочкин). Переконливе втілення отримує на сцені драматургія Н. Ф. Погодіна — «Мій друг» (1932), «Після балу» (1934), «Аристократи» (1935), п'єси, присвячені Ст І. Леніну, — «Людина з рушницею» (1938), «Кремлівські куранти» (1940). У 40-і рр. поставлені спектаклі «Вишневий сад» Чехова (1940), «Король Лір» Шекспіра (1941). У роки Великої Вітчизняної війни театр був евакуйований в р. Корів. Після війни театр очолювали Л.С. Копальня, Н. С. Рашевськая, І. С. Ефремов, До. П. Хохолів. Ставилися спектаклі «Під каштанами Праги» (1946) і «Російське питання» (1947) Симонова, «Безприданниця» Островського, «Вороги» (обидва в 1948), «Єгор Буличев та інші», «Достігаєв та інші» Горького. В середині 50-х рр. на чолі театру стає Р. А. Товстоногов. Для спектаклів 50—60-х рр. характерне посилення тенденції до сценічного втілення гострих і напружених життєвих колізій, до яскравої реалістичної форми, до широких соціально-історичних і соціально-психологічних узагальнень. Найбільш значительни постановки цього періоду: «Ідіот» по Достоєвському, «Лисиця і виноград» Фігейреду (обидві в 1957), «Варвари» (1959) і «Міщани» (1967; Державна премія СРСР, 1970) Горького, документальний спектакль «Правду! Нічого окрім правди!» Д''Аля (1967), «Король Генріх IV» Шекспіра (1969). У 1932 театру привласнено ім'я М. Горького, в 1964 отримав звання академічного.
В трупі театру (1973): народні артисти СРСР — Е. З. Копелян, Е. А. Лебедев, До. Ю. Лавров, народні артисти РРФСР — Л. І. Макарова, Е. А. Попова, Ст І. Стржельчик, заслужених на артистів РРФСР — А. Ст Абрамов, А. А. Андрєєв, О. Ст Басилашвілі, Ст М. Медведев, Ст П. Ковель, Н. А. Ольхина, П. П. Панків, М. А. Прізван-Соколова, Би. С. Рижухин, Н. Н. Трофімов, З. М. Шарко, С. Ю. Юрський, заслужений артист УРСР О. І. Борісов і др.; головний режисер народний артист СРСР Г. А. Товстоногов (з 1956). Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1971).
Літ.: Ленінградський державний Великий Драматичний театр імені М. Горького 1919—1954, Л., 1954.
