Легітимізм (франц. légitimisme, від латів.(латинський) legitimus — законний), політичний принцип, висунутий французьким дипломатом Ш. Талейраном на Віденському конгресі 1814—15 в цілях обгрунтування і захисту територіальних інтересів Франції, кордонів, що полягали в збереженні, існували на 1 січня 1792, і недопущення територіального розширення Пруссії. Принцип Л. передбачав, що жодною короною, жодною територією не можна розпоряджатися до тих пір, поки її законний володар формально від неї не відмовився; володіння, що відняли у «законного» государя, мають бути йому повернені. За заявою Талейрана, основною потребою Європи було вигнання назавжди думки об можливості придбання прав одним завоюванням і відновлення священного принципу легітимності, з якого виникають порядок і стійкість. Принцип Л. не був прийнятий Віденським конгресом, бо він перечив анексіоністським планам царської Росії і Пруссії.
Термін «Л.» застосовується також в ін. значенні: прихильність «законній» (легітимною) династії Бурбонів у Франції. Виник і затвердився після Липневої революції 1830, в результаті якої на французький престол вступив Луї Філіпп Орлеанський. У ширшому сенсі легітимістом називають всякий прибічник повалених монархій.
