Лебедев-Полянський Павло Іванович (справжнє прізвище — Лебедев; псевдонім — Валеріан Полянський) [21.12.1881 (2.1.1882), р. Меленки, нині Володимирської області, — 4.4.1948, Москва], радянський критик, літературознавець, академік АН(Академія наук) СРСР (1946). Член КПРС з 1902. Учасник революційного руху. У 1908—1917 був в еміграції в Женеві. Після Великої Жовтневої революції урядовий комісар літературно-видавничого відділу Наркомпроса (до 1919); під його керівництвом здійснювалися перші радянські видання вигадувань російських письменників-класиків. У 1918—20 голова Всеросійської ради Пролеткульта ; випробував вплив його помилкових теоретичних установок. Був головним редактором видань: «Пролетарська культура» (1918—1921), «Література і марксизм» (1928—1930), «Літературна енциклопедія» (1934 — 39) і ін. У 1921—30 начальник Головліту. Член Головної редакції 1-го видання Великої Радянської Енциклопедії. Автор ряду теоретичних робіт («Ленін і література», 1924, і ін.), робіт по історії російської критики («Н. А. Добролюбов», 1933; «Три великих росіян демократа», 1938; «У. Р. Белінський», 1945), статей про радянську літературу (кн. «На літературному фронті», 1924, і ін.). Нагороджений орденом Леніна.
Літ.: В пам'ять П. І. Лебедева-Полянсько-го, в кн.: Літературний спадок, т. 55, М., 1948 (Некролог. Автобіографія. Бібліографія).
