Лаліч (Лаліћ) Михайлі (р. 7.10.1914, Трепча, Чорногорія), югославський письменник, член Сербської академії наук і мистецтв (1967). Член Союзу комуністів Югославії з 1936. Вивчав право в Бєлградському університеті (з 1933). Співробітничав в прогресивному друці. Піддавався арештам і переслідуванням. З 1941 учасник Руху Опору; був схоплений гестапо і засуджений до страти; біг з концтабору в Салоніках, приєднався до грецьких партизанам. Професійним письменником став в післявоєнні роки. У 1948 випустив збірку віршів «Стежки свободи», збірка новел «Розвідка». Широке визнання в Югославії і за кордоном отримав цикл романів Л. про народно-визвольну боротьбу проти фашизму: «Весілля» (1950, російське переведення 1964), «Зла весна» (1953), «Розривши» (1955), «Лелейськая гора» (1-я редакція 1957, 2-я редакція 1962; російське переведення 1968), «Облава» (1960, російське переведення 1969). У творчості Л., зверненому до морально-етичної проблематики, важливе місце займає тема революційного гуманізму. Переконаний прибічник принципів класичного реалізму, Л. прагне до психологічної правди характерів. Л. належать збірки новел «Остання висота» (1967),«Гості» (1967), «Пустинна земля» (1968), роман «Клапті тьми» (1970).
Соч.: Поділа, кн.1—4, Београд, 1965 — ; у русявий.(російський) пер.(переведення) — [Розповіді], в збірці: Остання висота, М., 1970.
Літ.: Злобін Ст.(Старий), Славний образ героя, «Іноземна література», 1965 № 5; Юрковіч М., Дороги, досвід, горизонти, «Питання літератури», 1965 № 12; Калезіч Ст, Роман про зраду, «Іноземна література», 1971 № 8.
