Лазімір Павло Євгенійович (21.1.1891—20.5.1920), радянський військовий діяч, активний учасник Великої Жовтневої революції. Член Комуністичної партії з 1918, до Жовтневої революції — лівий есер. Народився в сім'ї солдата надстрокової служби. Військовий фельдшер. Служив у військовому лазареті Петрограду. Вів революційну пропаганду серед солдатів. Після Лютневої революції 1917 член ради Петрограду і його Виконкому, голова солдатської секції і заступник голови Військового відділу Ради. В дні підготовки Жовтневого озброєного повстання встав на сторону більшовиків, був автором проекту «Положення про ВРК», член бюро і першим головою Петрограду ВРК. У листопаді 1917 член колегії НКВД, член колегії Наркомату по військових справах. У 1918—20 член РВС(Реввоєнрада) Південного фронту, керував постачанням радянських військ на Україні, організацією санітарної справи в звільнених від денікінців районах. Помер від тифу. Похований в Кременчуці.
Літ.: Лейкина Е., П. Е. Лазімір, в кн.: Герої Жовтня, т. 2, Л., 1967.
