Лавренев Борис Андрійович [5(17) .7.1891, Херсон, — 7.1.1959, Москва], російський радянський письменник, драматург. Народився в сім'ї вчителя-словесника. Закінчив юридичний факультет Московського університету (1915). Учасник 1-ої світової (1914—18) і Цивільної (1918—20) воєн. Виступив у пресі в 1911 з віршами. Перша розповідь опублікувала в 1924. Повести «Вітер» (1924) і «Сорок перший» (1924, однойменні фільми 1927 і 1956), «Розповідь про просту річ» (1927) присвячені подіям Великої Жовтневої соціалістичної революції і Громадянської війни. Л. залучають героїчні характери, стихійно-романтична сторона героїзму (образ вітру). В кінці 20-х рр. Л, що ведуть в творчості. стають теми: інтелігенція — народ — революція (повість «Сьомий супутник», 1927) і долі культури і мистецтва (повість «Гравюра на дереві», 1928). Проза Л. драматична (гостра сюжетність, розкриття характерів в безпосередній дії). Підсумком творчих пошуків Л. стала драма «Розлом» (1927; йшла в багатьох театрах країни і за кордоном), де тема революції, героїчного характеру отримала якнайповніше і новіше рішення: Л. бачить героїзм в буденному, а не у винятковому, як раніше. Це знайшло віддзеркалення і надалі його творчості: повість «Велика земля» (1935), героїчна драма «Гімн про чорноморців» (1943), драма «За тих, хто в морі!» (1945). У творах Л. звучить критика бурж.(буржуазний) суспільства: роман «Крах республіки Ітль» (1925), повість «Стратегічна помилка» (1934), публіцистичні статті, памфлети, фейлетони. Державна премія СРСР (1946, 1950). Нагороджений 2 орденами, а також медалями.
Соч.: Собр. соч.(вигадування) [Вступ. ст. Е. Старікової], т. 1—6, М., 1963—65.
Літ.: Вишнєвська І., Борис Лавренев, М., 1962; Кардін Ст, Прості речі. (Нотатки про прозу Бориса Лавренева), «Новий світ», 1969 № 7.
