Кінодраматургія, літературно-кінематографічний вигляд творчості; проїзв.(твір) До. сценарій — літературна і ідейно-художня основа фільму. Заперечення До. як нової, самостійної області літератури, а сценарію як найважливіший елемент творчого процесу створення кінокартини, що має місце в зарубіжній кінотеорії, є часом зброєю в складній ідеологічній класовій боротьбі, засобом затвердження реакційних ідей.
Формуючись в прямому зв'язку з розвитком образотворчих можливостей кіномистецтва, До. в той же час опановує засоби літературної образності. Подвійність природи До. — літературною, з одного боку, і кінематографічною — з іншою, викликає появу 2 типів сценарію: літературного твору, що є основою фільму і в той же час має самостійну художню цінність, і літературного матеріалу, в якому даний виклад задуму, передавальний вміст і конструкцію майбутнього фільму.
Кінодраматурги звертаються безпосередньо до зображення подій дійсності, використовуючи виразні засоби кіно, а також різних видів літератури, залучають як основу літературні твори, адаптуючи їх для екрану.
Характер і способи, міра повнота викладу матеріалу в сценарії неоднакова на різних етапах історії кіно і відображають індивідуальні особливості творчості різних кінодраматургів. Якщо в «німому» кіно 10-х рр. 20 ст літературні сюжети, персонажі, побудова в більшості випадків запозичувалися з творів літератури, то до кінця 20-х рр. До. виробляє власні форми, що в тій чи іншій мірі поєднують властивості і можливості прози і драми. До 30-м-коду рр. перевага виявляється драматургії з граничною концентрацією дії, напруженістю драматичного конфлікту; такий спосіб організації сценарного матеріалу став вважатися основним законом До. З введенням звуку в кіно великого значення набуває звучне слово. Особливо важливу роль грає діалог — один з головних засобів розкриття характеру людини. Подальше розширення можливостей кіномистецтва дозволило До. більш поглиблено досліджувати життя, відтворювати його в більшому різноманітті і складності і тим самим привело до зміни естетичних норм К. Форма сценарію стала вільнішої, всілякішої, здібнішої до вираження системи звукозрітельних образів фільму, що ускладнилася. Жанри До., відносно кіно (пригодницький, комедія, мелодрама і ін.), що чітко розмежовувалися на ранніх стадіях розвитку, стають менш визначеними, незрідка взаїмопроникают в твори сучасної До.
У формуванні радянської До. поряд з літераторами, цілком що присвятили себе кінодраматургічній творчості, — Ст До. Туркиним, До. Н. Віноградськой, Н. А. Зархи, Би. Л. Леонідовим, Р. Е. Гребнером, А. Р. Ржешевським, брали участь прозаїки, поети, літературознавці, драматурги — Ст Ст Маяковський, Ю. Н. Тинянов, Ст Би. Шкловський, С. М. Третяків, Н. Ф. Погодін, В. В. Вішневський і ін. Значна роль в становленні До. належить радянським кінорежисерам С. М. Ейзенштейгу, А. П. Довженко, С. А. Герасимову, а також В. Грифіту, Ч. Чапліну (США), Ф. Феліні, М. Антоніоні (Італія) і ін.
Серед кращих творів радянською і зарубіжною До., що зробили істотний вплив на розвиток кіномистецтва, — «Мати» і «Кінець Санкт-Петербурга» Н. А. Зархи, «Чапаєв» Р. Н. і С. Д. Васильевих, «Ленін в Жовтні» і «Ленін в 1918 році» А. Я. Каплера, «Комуніст» Е. І. Габріловіча, «Балада про солдата» Ст І. Ежова, «Дев'ять днів одного року» Д. Я. Храбровіцкого; «Під дахами Парижа» Р. Клера (Франція) «Інформатор» Д. Николса, «Громадянин Кейн» О. Уеллса (США), «Викрадачі велосипедів», «Дах» Ч. Дзаваттіні (Італія), «Сунична галявина» І. Бергмана (Швеція).
Літ.: Шкловський Ст, Як писати сценарії, М. — Л., 1931; Волькенштейн Ст, Драматургія кіно, М. — Л., 1937; Туркин Ст, Драматургія кіно, М., 1938; Лоусон Д., Теорія і практика створення п'єси і кіносценарію, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1960; Вайсфельд І., Майстерність кінодраматурга, М., 1961; Фрейліх С., Драматургія екрану, М., 1961; Балаш Би., Кіно. Становлення і суть нового мистецтва, пер.(переведення) з йому.(німецький), М., 1968; Демін Ст П., Фільм без інтриги, М., 1966; Вайсфельд І. Ст, Нова область літератури, М., 1970; Фомін Ст І., Всі фарби сюжету, М., 1971.
