Курдська мова , мова курдів, що проживають в Туреччині, Ірані, Іраку, Сирії і частково в ін. країнах (Афганістан, Ліван, СРСР). Число тих, що говорять. я. у СРСР близько 90 тис. чоловік (1970, перепис). За кордоном, по різних приблизних оцінках (1971), — від 7,5 до 12 млн. чіл. Відноситься до західної групи іранських мов. Найбільш значні діалекти До. я. — курманджі (північно-західний діалект, на якому говорить основна маса курдів) і сорані (південно-східний діалект): дрібніші — гурані, лурі, заза і ін. У ДО. я. 9 явних фонем: а, е, u, про ö, в, е, е'', ь (протиставляються за ознакою зредукована — незредукована), 30 приголосних фонем. Протиставили прості і придихові глухі приголосні змичок. Наголос силовий. У ДО. я. 3 відмінки: прямій, непрямий і залишки кличного. Є певний і невизначений артиклі. 2 типи відмінювання: суб'єктне і об'єктне. Що перше дійшло до нас літературний твір написаний на основі арабської графіки (11—12 вв.(століття)). Писемність на До. я. існує в Іраку (на основі арабської графіки) і в СРСР (з 1921 на основі вірменського, з 1929 — латинського, з 1946 — російського алфавітів).
Літ.: Бакаєв Ч. Х., Говір курдів Туркменії, М., 1962; його ж. Курдсько-російський словник, М., 1957; Курдоєв До. До., Граматика курдської мови, М. — Л., 1957; його ж, Курдська мова, М., 1961; його ж, курдсько-російський словник, М., 1960; Фарізов І. О., російсько-курдський словник, М., 1957; Цукерман І. І., Нариси курдської граматики, М., 1962.
