Кромвель (Cromwell) Олівер (25.4.1599, Хантінгдон, — 3.9.1658, Лондон). діяч Англійській буржуазній революції 17 століть, вождь індепендентов, лорд-протектор Англії (з 1653); за визначенням Ф. Енгельса «... поєднував в одній особі Робесп'єра і Наполеона» англійської революції (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 1, с. 602). Народився в сім'ї середнього дворянина. Політичну діяльність почав в 1628, коли був вперше вибраний в палату общин. Проте в рядах парламентській опозиції абсолютизму Стюартов До. придбав популярність лише із скликанням в 1640 т.з. Довгого парламенту, в якому виступив як прибічник інтересів буржуазії і нового дворянства. З початком 1-ої громадянської війни проти короля (1642—46) До. у чині капітана очолив (вересень 1642) загін добровольців-кавалеристів. До. рішуче виступив за демократизацію армії парламенту, за залучення в неї тих, хто бився б проти короля за переконанням, а не як найманці. У пошуках таких «ратників божих» До. звернувся до крестьянам -йоменам Східної Англії, переконаним пуританам і ворогам віджилих феодальних порядків. Селянська кавалерія До. (що командував з початку 1643 кавалерійським полком), що незабаром заслужила своєю стійкістю і залізною дисципліною кличку «железнобокие», стала ядром реорганізованою на початку 1645 за ініціативою До. армії парламенту (т.з. Нового зразка), в якій До. був заступником головнокомандуючого — генерал-лейтенантом. Полководницьке мистецтво До. найяскравіше виявилося у вирішальних битвах 1-ої громадянської війни — при Марстон-мурі (2 липня 1644) і в Нейзбі (14 червня 1645), де саме кавалерія До. вирішила успіх битв. Відображаючи в ході 1-ої громадянської війни певною мірою настрої революційної демократії в таборі парламенту, До. після перемоги над королем і його полонення стає на дорогу гальмування і сковування руху народних мас. Це привело до запеклої боротьби До. з льовеллерамі (1647). Виявившись в 1647 між трьома політичними силами — пресвітеріанською більшістю в парламенті армією і полоненим королем, До. проявив себе як виверткий і спритний політик. Використовуючи як свою головну опору армію, він в той же час вів секретні переговори з королем, жорстоко розправлявся з солдатськими хвилюваннями. Коли з початком 2-ої громадянської війни (1648) До. знову став потребувати підтримки мас, він пішов на тимчасовий союз з льовеллерамі. У 1648 зайняв Лондон і за допомогою солдатів очистив палату общин від відвертих роялістів (т.з. Прайдова чищення, 6 грудня 1648). Під тиском народних низів вимушений був погодитися на суд і страту короля, на знищення монархії і палати лордів і оголошення Англії республікою. Проте республіка, проголошена в травні 1649, була на ділі диктатурою т.з. шовкових індепендентов на чолі з К. Разгром льовеллерського повстання і рухи діггеров в самій Англії, повна жорстокостей військова експедиція проти повсталої Ірландії (1649—50) шотландський похід До. (1650—51), грабіж ірландських земель — все це свідчило про перетворення До. у «Наполеона» англійській революції. Зростаючим консерватизмом, ворожістю до демократичних устремлінь мас До. заслужив на довіру буржуазії і нового дворянства. До., офіційно призначений парламентом в травні 1650 лордом-генералом — головнокомандуючим всіма озброєними силами республіки, йшов до встановлення своєї особистої диктатури. 20 квітня 1653 їм розганяло «охвістя» Довгого парламенту; у грудні 1653 він був проголошений лордом-протектором Англії, Ірландії і Шотландії. Режим протекторату перетворив До. у фактичного повновладного правителя країни, військова потужність якої, викована в ході революції, була тепер поставлена на службу торгівельній і колоніальній експансії буржуазії. Зовнішня велич До., що досягло в ці роки вершини, не могло, проте, приховати слабкість системи протекторату. Класи-союзники, що прийшли до влади, прагнули звести стійкіший бар'єр проти вимог народних мас. Що уславився «царевбивцею», До. був в їх очах недостатньою гарантією проти народу. Вороги До. справа таємно готували реставрацію Стюартов. До того ж своїм відвертим антидемократизмом він сам полегшував і прискорював реставрацію, яка була здійснена в 1660, незабаром після смерті До.
Істочн.: The writings and speeches of Oliver Cromwell, ed. by W. C. Abbott, v. 1—4, Camb., 1937-47.
Літ.: Англійська буржуазна революція XVII ст, т. 1—2, М., 1954 (бібл.); Барг М. А., Кромвель і його час, М., 1950; Павлова Т. А., Олівер Кромвель: людина і політик, «Нова і новітня історія», 1971 № 1—2; Gardiner S. R., History of the Commonwealth and protectorate (1649—1656), new. ed., v. 1—4, L., 1903; Buchan J., Oliver Cromwell, L., 1949; Hill Ch., God''s Englishman Oliver Cromwell and the English revolution, L., [1970]; Abbott W. C., A bibliography of Oliver Cromwell, Camb., 1929.
