Кровна помста, звичай, що виник і розвинувся в догосударственном суспільстві як універсальний засіб захисту життя, честі, майна родичів (одноплемінників). Єдиний в своїй основі, звичай До. м. існував в різних варіантах: у одних народів вважалося достатнім убити одного з представників роду кривдника (тобто не обов'язково його самого), в інших До. м. повинна була продовжуватися до тих пір, поки число жертв з обох боків не порівняється і т. д.
В раннегосударственних суспільствах До. м. не була ліквідована, але була декілька обмежена: звужувався круг месників і відповідачів, бралися до уваги міра збитку, пів, вік, суспільне положення об'єкту мести. Одночасно розвивалася система композицій — матеріального відшкодування за збиток. Наприклад, по саксонських звичаях До. м. поширювалася лише на вбивцю і його синів; по бургундських — лише на самого вбивцю, був обмежено і коло осіб, що мають право мстити; вбивство в порядку До. м. не могло бути здійснено, наприклад, в приміщенні церкви. По Російській правді дозволялося мстити братові за брата, синові за батька і т. п., за відсутності таких призначався штраф (віра ) ; по Салічній правді замість До. м. виплачувався штраф — вергельд . Як правило, До. м. заборонялася якщо вбивство було здійснене по необережності або випадково. У такому вигляді До. м. і композиції стримувалися в багатьох країнах і регіонах, а в деяких з них (Албанія, Сербія, Південна Італія, корсіка, Японія і ін.) дожили до 20 ст У СРСР ДО. м. і композиції, що зберігалися у деяких народів Кавказу, Середньої Азії і ін., розглядаються кримінальним законодавством ряду союзних республік як злочини, що становлять пережитки місцевих звичаїв (див., наприклад, УК(Кримінальний кодекс) РРФСР, ст. 102, 231). У СРСР ДО. м. практично зжита.
Літ.: Непрямий М. О., Злочин і покарання в догосударственном суспільстві, М.— Л., 1925.
