Крайня необхідність, в кримінальному праві стан, при якому особа усуває небезпеку, що загрожує державним, суспільним або особистим інтересам, здійснюючи дії, що заподіюють шкоду і тому зовні носячі ознаки злочину. По радянському кримінальному праву дії, здійснені в змозі До. н., не спричиняють за собою кримінальної відповідальності, якщо загрожуюча небезпека не могла запобігти іншим дорогою і якщо заподіяний цими діями шкода менш значителен, чим усунений (наприклад, УК(Кримінальний кодекс) РРФСР, ст. 14). Інститут До. н. відомий також кримінальному законодавству зарубіжних соціалістичних країн. Як і радянські закони, кримінальні кодекси цих держав встановлюють, що дії, здійснені в змозі До. н., є суспільно корисними і кримінальної відповідальності не ваблять.
Законодавство буржуазних держав, як правило, не містить чітких критеріїв До. н.; в деяких країнах (наприклад, у Великобританії, США) відсутні загальні норми, що визначають це поняття, згадка про До. н. (без розкриття її ознак) міститься лише в нормах про відповідальність за конкретні злочини. У роботах окремих юристів дається невизначене тлумачення До. н. (наприклад, англійська доктрина не ставить здійснення акту захисту при До. н. у залежність від яких-небудь умов і вважає, що в такій ситуації слід робити те, що необхідно, без врахування наслідків). До. н. слід відрізняти від стану необхідної оборони .
