Кравков Микола Павлович [24.2.(8.3).1865, Рязань, — 24.4.1924, Ленінград], російський фармаколог, основоположник радянської фармакології, член-кореспондент Російської АН(Академія наук) (1920), академік Військово-медичної академії (1914). У 1888 закінчив природне відділення Петербурзького університету і в 1892 Військово-медичну академію. Працював в лабораторіях І. М. Сеченова Ст Ст Пашутіна . З 1899 і до кінця життя професор, завідувач кафедрою фармакології Військово-медичної академії. Основні праці присвячені вивченню дії лікарських речовин на організм, залежності фармакологічного ефекту від дози або концентрації речовини, комбінованій дії лікарських речовин. Упровадив у фармакологію метод експерименту на ізольованих органах в нормі і патології. Першим запропонував внутрішньовенний наркоз гедоналом. Розробив вчення про фазову дію лікарських речовин. За роботи по пожвавленню померлих тканин, про функціональні зміни кровоносних судин при патологічних станах, про межі чутливості живої протоплазми удостоєний премії ним. В. І. Леніна (1926, посмертно). Створив крупну школу фармакологів, серед представників якої — С. Ст Анічков . Ст Ст Закусов, Ст І. Березін, Н. І. Граменіцкий і ін.
Соч.: Основи фармакології, 14 видавництво, ч. 1—2, М.— Л., 1933.
Літ.: «Лікарська справа», 1924 № 20—23 [номер присвячений Н. П. Кравкову]; Ковалів А. І., Н. П. Кравков, М., 1948; Овчинникова А. До., Н. П. Кравков, М.. 1969.
