Кочин Микола Іванович [р. 2(15) .7.1902, сіло Гремячая Галявина, нині Дальнеконстантіновського району області Горького], російський радянський письменник. Член КПРС з 1940. Народився в селянській сім'ї. У перші післяреволюційні роки працював в Комітеті бідноти, був сількором газети «Біднота». Після закінчення Ніжегородського педагогічного інституту (1924) був вчителем. Друкуватися почав в 1925. Значним творам радянської літератури про життя селянства напередодні колективізації став роман До. «Діви» (книги 1—2, 1928—31). Роман «Парні» (1934), повість «Записки сількора» (1929, окреме видання 1930), автобіографічна повість «Юність» (1937) розкривають життя радянського села на різних історичних етапах. До. належать також книга «Кулібін» (2-я редакція 1940) і роман «Ніжегородський Укіс» (1970), що змальовує життя студентства перших післяреволюційних років. До. — автор ряду нарисово-публіцистичних книг («Почин Лагоджень», 1931, «Село в дні війни», 1942, і ін.). Нагороджений 2 орденами, а також медалями.
Літ.: Елісєєв А., Пісателі-горьковчане, Р., 1959; Егоров А., Про творчість Миколи Кочина, «Волга», 1967 № 7; Кузьмічев І. До., Микола Кочин. Нарис творчості, Р., 1972 (бібл.); Російські радянські письменники-прозаїки. Біобібліографічний покажчик, т. 2, Л., 1964.
