Контокорент (від італ.(італійський) Conto — рахунок і corrente — поточний), єдиний рахунок клієнта в банку, на якому враховуються всі операції, що здійснюються банком з клієнтом. На До. відбиваються по дебету виплати по дорученнях клієнта, у тому числі і за рахунок відкритого йому банком кредиту, і по кредиту — суми, що вносяться клієнтом, і платежі, що поступають в його користь, від третіх осіб. До. — активно-пасивний рахунок, його сальдо може показувати суму заборгованості клієнта банку або вільний залишок засобів, що належить клієнтові, в банці.
В капіталістичних країнах, відкриваючи До., банки встановлюють кредитний ліміт, в межах якого допускаються платежі клієнта за рахунок позик банку. Угодою про До. передбачаються також періоди звірки і підтвердження сальдо клієнтом (зазвичай поквартально або один раз в кінці кожного року) і ін. умови ведення рахунку. Особливо широкий розвиток До. отримав в період імперіалізму. Будучи технічно зручною формою обліку, він сприяє встановленню контролю крупних банків за фінансово-господарською діяльністю підприємств і тим самим виступає як одна з форм зрощення банківського капіталу з промисловим і утворення фінансового капіталу. Особливо поширений у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Франції Бельгії. У Великобританії, а також в США різновидом До. є овердрафт — рахунок, по якому клієнт може отримати кредити понад внесених їм на свій рахунок в банці засобів.
В СРСР До. застосовувався в 1930—31. У 1931 він був замінений розрахунковими рахунками, які банк відкриває госпрозрахунковим підприємствам і організаціям для зберігання їх грошових коштів і здійснення розрахунків, і позиковими рахунками, на яких банки враховують кредити, що надаються ними підприємствам і організаціям.
