Коники (Tettigonioidea), надсемейство комах загону прямокрилих . Задні ноги скакальні. Надкрилья (якщо вони розвинені) лежать на телі кровлеобразно; органи цвіркотання є лише у самців (сімейство Tettigoniidae) або в обох полови (сімейство Bradyporidae). Раніше до До. відносили лжекузнечикових, що виділяються нині в надсемейство Gryllacridoidea. Близько 7 тис. видів; поширені в країнах з теплим і помірним кліматом. У СРСР понад 200 видів; найбільш звичайні До. підродин Phaneropterinae і rettigoniinae. Одні види До. — рослиноїдні, ін. вживають і тваринну і рослинну їжу, треті — хижаки. Характерні житла — узлісся лісу, чагарникові чагарники і т. п.; деякі До. живуть в норах, печерах і під каменями. Зимують у фазі яйця; вилуплення личинок відбувається навесні, окриляння і яйцекладка — влітку. Личинки розвиваються протягом 1—2 мес, линяючи за цей час 5—8 разів. Життєвий цикл завершується протягом року або розтягується за рахунок ембріональної діапаузи на 2 роки (або на декілька років). Серед До. є шкідники культурних рослин, які в гірських областях (Крим, Кавказ, Середня Азія і ін.) в посушливі роки при вигоранні природної рослинності переходять на поля і сильно ушкоджують культурні злаки тютюн, виноградники і пр. У СРСР звичайні звичайний зелений коник (Tettigonia viridissima) і сірий коник (Decticus verrucivorus). Заходи боротьби: отруєні приманки, обпилювання і обприскування інсектицидами; правильна агротехніка і знищення природних вогнищ До. шляхом освоєння під з.-х.(сільськогосподарський) культури постійно заражених ними ділянок.
Літ.: Визначник комах Європейської частини СРСР, т. 1, М.— Л., 1964; Бей-Бієнко Р. Я., Загальна ентомология, 2 видавництва, М., 1971.
