Колоратура (італ. coloratura, буквально— прикраса, від латів.(латинський) coloro — забарвлюю, прикрашаю), в музиці прикраси у вокальній партії (див. Орнаментика ) . Як правило, пов'язана з виконання на один склад декількох звуків, аж до технічно важких, віртуозних пасажів. До. застосовувалася у вокальній музиці вже в середні віки. Особливо широко представлена в аріях італійської опери 18—19 вв.(століття), де підрозділялася на «бравурну» (широкі скачки голосу, гучні рулади) і «ніжну» (витончені мелізми і пасажі в неголосному звучанні). Частково виписувалася в нотах самим композитором, частково імпровізувалася співцями. Незрідка перетворювалася на самоціль, голе віртуознічанье; в той же час багато композиторів з успіхом застосовували До. як засіб художньої характеристики (Ст А. Моцарт, Дж. Россіні, Л. Деліб, Дж. Верді, Р. Штраус, М. І. Глінка, Н. А. Римських корсаків). Високий жіночий голос, що володіє обходженими для виконання До. гнучкістю і рухливістю, називають колоратурним сопрано .
